Починаючи з сер. XIX ст., у Західній Україні крізь залишки феодалізму пробивалися паростки соціального прогресу. Помітне пожвавлення в економіці почалося наприкін. 60-х — на поч. 70-х років. Та лише в 70—80-ті роки відбулося становлення фабрично-заводської промисловості, хоча й тоді з 869 підприємств Східної Галичини більшість були дрібними, на яких було зайнято по 5—10 робітників. Дрібні підприємства переважали також на Буковині та в Закарпатті. Провідними були борошномельна, лісопильна, нафтова галузі, де до сер. 90-х років завершився промисловий переворот.
Названі вище галузі виробництва у Галичині стимулювали залізничне будівництво. У 60-ті — на поч. 70-х років західноукраїнські землі отримали залізничне сполучення із Заходом, яке здійснювалося не тільки з економічних, а й з воєнно-стратегічних міркувань. Згодом воно з'єднало Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. До поч. 1901 р. довжина залізниць досягла 3859 км, що сприяло розвиткові торгівлі й промисловості.
Наприкін. XIX ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні.
Проте Західна Україна залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво та зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. У Східній Галичині налічувалося 80 % дрібних селянських господарств, на Буковині — 87 %. Схожа картина ігалася і в Закарпатті.
Селяни сплачували непосильні викупні платежі, витрачали великі кошти на тривалі судові процеси заліси й пасовиська, пропінацію. Економічний тягар значно посилювали також прямі та непрямі податки, різноманітні повинності. Погіршували непросту ситуацію й корчми, що стали неодмінним атрибутом західноукраїнських сіл.
Становище селянства Західної України значно погіршилося внаслідок економічної кризи 70—80-х років XIX ст. Зокрема, Галичина за смертністю населення посідала перше місце в Європі. Тому не дивно, що впродовж усього пореформеного періоду не припинялася боротьба селян за свої права. У Східній Галичині й Північній Буковині відбувся 871 селянський виступ. Селяни використовували такі форми боротьби: відмову працювати у поміщицьких маєтках, страйки, збори, захоплення поміщицьких земель, втечі, підпали.
Починаючи з сер. XIX ст., у Західній Україні крізь залишки феодалізму пробивалися паростки соціального прогресу. Помітне пожвавлення в економіці почалося наприкін. 60-х — на поч. 70-х років. Та лише в 70—80-ті роки відбулося становлення фабрично-заводської промисловості, хоча й тоді з 869 підприємств Східної Галичини більшість були дрібними, на яких було зайнято по 5—10 робітників. Дрібні підприємства переважали також на Буковині та в Закарпатті. Провідними були борошномельна, лісопильна, нафтова галузі, де до сер. 90-х років завершився промисловий переворот.
Названі вище галузі виробництва у Галичині стимулювали залізничне будівництво. У 60-ті — на поч. 70-х років західноукраїнські землі отримали залізничне сполучення із Заходом, яке здійснювалося не тільки з економічних, а й з воєнно-стратегічних міркувань. Згодом воно з'єднало Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. До поч. 1901 р. довжина залізниць досягла 3859 км, що сприяло розвиткові торгівлі й промисловості.
Наприкін. XIX ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні.
Проте Західна Україна залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво та зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. У Східній Галичині налічувалося 80 % дрібних селянських господарств, на Буковині — 87 %. Схожа картина ігалася і в Закарпатті.
Селяни сплачували непосильні викупні платежі, витрачали великі кошти на тривалі судові процеси заліси й пасовиська, пропінацію. Економічний тягар значно посилювали також прямі та непрямі податки, різноманітні повинності. Погіршували непросту ситуацію й корчми, що стали неодмінним атрибутом західноукраїнських сіл.
Становище селянства Західної України значно погіршилося внаслідок економічної кризи 70—80-х років XIX ст. Зокрема, Галичина за смертністю населення посідала перше місце в Європі. Тому не дивно, що впродовж усього пореформеного періоду не припинялася боротьба селян за свої права. У Східній Галичині й Північній Буковині відбувся 871 селянський виступ. Селяни використовували такі форми боротьби: відмову працювати у поміщицьких маєтках, страйки, збори, захоплення поміщицьких земель, втечі, підпали.
Стежечка
Ходім зі мною
стежечко
обережно
не зачепися за камінець
переступи соломку
і під спориш не ховайся
все одно бачу
а там
за городом
ого як ти виросла
сама біжиш
через струмок перескакуєш
батіжком по пилюці цвяхаєш
за суницею збочуєш
топчеш горох при дорозі
коли б глянути
стежко
он з тої гори
на всенький світ
тільки не поспішай
така верчена ти
як дзиґа
але ж світ красний
голова крутиться
2. Вітер
знаю того легіня
знаю
капелюха
когутячим пір’ям
замаїв
дримбає
попід носом
круглий день
а до діла
пень
бо
зрідка пахощі
попасе в полонині
молоденькі хвилі
підстьобне до водопою
то заверне дим
з ватри
просто в очі
ніби звідти
срібні бджілки
викурює
хоч би одну зірку
стряс тобі з неба
зате на Великдень
прикотив сонце
у Космачі
розписане
3. Хмара
то не хмара
а дірява парасоля
сама змокла
ще й мене
до нитки
намочила
бачив я бачив
як несе вона
на плечах
малі хмарята
вони мені
ріжки виставляли
міни надимали
а від них
маленькі дощики