Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується мови. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його культуру. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім'ю. К. Д. Ушинський відзначав: "Коли зникає мова — народу нема більше!"
Заборона української мови спричинила зникнення у небуття кількох десятків років нашої історії. У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найважливіші з них — вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана і повага, мир і злагода, дружба і товариськість.
Для того, щоб мова могла прийти нам на до ми повинні постійно дбати про неї. Добру пораду українцям дав М. Рильський у поезії "Мова":
Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!
Плекаймо рідну мову
Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується мови. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його культуру. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім'ю. К. Д. Ушинський відзначав: "Коли зникає мова — народу нема більше!"
Заборона української мови спричинила зникнення у небуття кількох десятків років нашої історії. У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найважливіші з них — вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана і повага, мир і злагода, дружба і товариськість.
Для того, щоб мова могла прийти нам на до ми повинні постійно дбати про неї. Добру пораду українцям дав М. Рильський у поезії "Мова":
Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!Read more: http://ycilka.net/tvir.php?id=877#ixzz41eaJuqCm