З’ясуйте морфологічне вираження і синтаксичну роль виділених слів.
Поставте до них питання.
1. Гірко поробиш — солодко з’їси. 2. Гіркий світ, а треба жить. 3. Далеко,
та легко; а близько, та слизько. 4. Як загнав на слизьке, то про підкови згадав.
5. Добрий товар хвалити не треба. 6. Доброму скрізь добре. 7. Добре ім’я —
найкраще б..гатство. 8. Вогонь добрий слуга, але п..ганий хазяїн. Тихо їдеш —
далі будеш. Тиха вода греблю рве (Народні прислів’я).
Зразок: гірко – прислівник, обставина, як?
Відповідь:
У Києві в Русанівці, жила дівчинка Уля. Щоранку Уля із своєю бабусею виходили на прогулянку. Вони бродили над каналом, уголос читали на лавочці казки, а інколи каталися на човні.
Одного разу, вертаючись додому, Уля побачила біля свого під’їзду незнайомого хлопчика. Він сидів на візку, а на колінах у нього лежала книжка. Він був якийсь сумний і байдужий.
— Ти що, наш сусід? — запитала Уля. Хлопчик відповів що два дні тому вони переїхали сюди, тоді Утя запитала чому він не гуляє, на що хлопчик відказав, що в нього хворі ноги. Улі стало ніяково тоді вона запитала його:
— А хочеш, пограємо в шашки, ти будеш білими, перший ходити. І хлопчик погодився хоча і не вмів добре грати.
Уля навчилася грати в шашки так добре, що інколи навіть вигравала в свого тата. Однак зараз вона вирішила, що навмисне програє хлопчикові й, може, хоч трохи розважить його. Але Уля поступово так захопилася грою, що забула про свій намір, і придумала таку комбінацію, що хлопчик втратив за раз аж три свої шашки, а свою поставила в дамки. Хлопчик ніяково усміхнувшись... здався. Уля спам’яталася, та було пізно. Аби втішити хлопчика, вона запропонувала навчити його добре грати і трохи його покатати Іі не чекаючи згоди, вона зрушила з місця візок і покотила його по асфальтовій доріжці.
Пояснення:
2.Половчиха, вирядивши в море чоловіка, виглядала його шаланду, її серце обдував трамонтан, її серце ладне було вискочити з грудей, а з моря йшли холод та гуркіт, море зажерливо ревло, схопивши її Мусія.
3.висока й сувора, їй здавалося, що вона — маяк невгасимої сили.
4.дівування в Оча* нові, хазяї трамбаків сваталися до неї, а що вже шаланд, баркасів, моторок, яхт! Вона була доброго рибальського роду, доброї степової крові, її взяв за себе Мусій Половець— дофінівський рибалка, непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову. Та така вже любов і так вона парує самця й самицю в природі. Половчиха стала до бою за життя, за рибу, стала поруч Мусія, і наплодили вони хлопців повну хату
5.оловчиха тримала хату в залізному ку- лаці, мати стояла на чолі родини, стояла, мов скеля в штормі.
6.Вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя.