Давали гроші — таляри биті, |людям дуже милі|, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати. __ Мені здається часом, що верба, |ота стара|, |сухенька|, то — матуся. __ І снилися мені все білі сни: на сріблі сяли ясні самоцвіти, стелилися незнані трави, квіти, |блискучі|, |білі|... __ ...От і розбіглася на морі супротивна хвиля, а з теї хвилі вилетіли коні, як жар, |червоні|, |у червону колясу запряжені|... __ Ні, ти сам для мене світ, |миліший|, |кращий|, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми поєднались. __ Доню, давно готові шати для царівни, але вона десь бавилась, |химерна|, убравшися для жарту за жебрачку. __ І з долу вгору він до мене звів такий болючий погляд, |повний туги і каяття палкого|, без надії... __ Будуть приходити люди, |вбогі й багаті|, |веселі й сумні|, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде. __ Леся Українка «Лісова пісня»
Коли стало трохи тепліше на вулиці, ми вдень пішли далеко гуляти. Знайшли цікаве місце. Підняли високо вгору, там було тихо-тихо. І тут мало-помалу начав крапати дощик. Ми на нього не звертали уваги, тому що він був по моему не сильний та маленький. Але з часом дощик став сильнішати. Та ми щоб було бистріше босоніж біжали вниз по горі. Де-не-де, а в нас теплий дощ. Калюжі були повнісенько заповнені водою Ми вже добіжали додому дуже вчасно, тому що вже день звечорів і почалася гроза. Але все одно цей день нам був довподоби!!
Давали гроші —
таляри биті, |людям дуже милі|,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
__
Мені здається часом, що верба,
|ота стара|, |сухенька|, то — матуся.
__
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
|блискучі|, |білі|...
__
...От і розбіглася на морі супротивна хвиля,
а з теї хвилі вилетіли коні,
як жар, |червоні|,
|у червону колясу запряжені|...
__
Ні,
ти сам для мене світ, |миліший|, |кращий|,
ніж той, що досі знала я, а й той
покращав, відколи ми поєднались.
__
Доню,
давно готові шати для царівни,
але вона десь бавилась, |химерна|,
убравшися для жарту за жебрачку.
__
І з долу вгору він до мене звів
такий болючий погляд, |повний туги
і каяття палкого|, без надії...
__
Будуть приходити люди,
|вбогі й багаті|, |веселі й сумні|,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
__
Леся Українка «Лісова пісня»