Слова, слова ... Сколько написано произведений, стихов, прозы о назначении слова в жизни человека, сколько мы говорим постоянно о роли слова в образовании, в науке, в культуре, в быту. И все же невозможно воспроизвести весь смысловой диапазон слова. Особенно, если говорить будем о чувствах, которые могут вызвать эти слова, о последствиях тех или иных событий, вызванных словом, о судьбе человека, нации, планеты ...
Задумываемся ли мы над тем, какую игру играют с нами слова редко. Еще в начальных классах мы изучали такие группы слов как синонимы, антонимы, паронимы, омонимы ... Наиболее интересными, на мой взгляд, выступают многозначные слова, которые несут богатое смысловую нагрузку!
Вот и сегодня тема нашего произведения «Краски украинского слова». Вроде простое слово «краски», а какой вместительный глубокий смысл можно в него вложить. Ведь словом можно поддержать, можно уничтожить, можно изувечить всю жизнь, а можно сделать человека счастливее. Такое оно обычно-необычный слово. Его красочные оттенки воспроизводят внутренний мир человека, показывая его отношение к окружающему обществу, к окружающему миру, к природе. Я не хочу писать сочинение, в котором будут дежурные фразы, цитаты известных поэтов, художников. Себе целью ставлю воссоздать общественное значение красочности украинского слова, слова вообще ...
В наше время больно возникает вопрос информационной войны. И снова именно слово становится основным инструментом! Именно с его поднимают народные массы, пытаются противопоставить нацию против нации, соседа против соседа, отца против сына. Это, возможно, даже страшнее война, чем орудийная. Слово действует постепенно, незаметно, но точит как вода камень, и сам не замечаешь, как поддаешься его влиянию.
Самое сложное, думаю, это подобрать правильно слова, построить фразы, которые смогут доказать ту или иную мысль. А самое главное - надо знать смысловые оттенки слов, именно грамотное их использование может тому или иному человеку стать личностью, даже сделать карьеру или стать на ноги, найти свое место в обществе.
Лишь несколькими красочными словами можно нарисовать замечательный сад или море, можно признаться в любви и сделать человека счастливым, можно наносить бесконечного боли и сожаления ...
Что же выбирает современник? К сожалению, многие разучились использовать слова с добрыми намерениями. На улицах, на телевидении - везде только и слышишь дискуссии, ссоры. И это дует больно. Если бы люди как можно чаще говорили друг другу комплименты, приятные слова, доброжелательные поздравления, в мире было бы меньше недоразумений, меньше споров и ... войн, а мир стал бы намного счастливее.
Давайте использовать только хорошие, вежливые, откровенные слова и мир вернется к нам своим мирным красочным лицом.
Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мова українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співають лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється, ожива, як їх почує.
Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з великим поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, краса і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що передає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жива мова, доти живий і народ.
Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у серці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».
Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі пошану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.
Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з голоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбницею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну, —
писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.
Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож давайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвистою, чарівною мовою!
Задумываемся ли мы над тем, какую игру играют с нами слова редко. Еще в начальных классах мы изучали такие группы слов как синонимы, антонимы, паронимы, омонимы ... Наиболее интересными, на мой взгляд, выступают многозначные слова, которые несут богатое смысловую нагрузку!
Вот и сегодня тема нашего произведения «Краски украинского слова». Вроде простое слово «краски», а какой вместительный глубокий смысл можно в него вложить. Ведь словом можно поддержать, можно уничтожить, можно изувечить всю жизнь, а можно сделать человека счастливее. Такое оно обычно-необычный слово. Его красочные оттенки воспроизводят внутренний мир человека, показывая его отношение к окружающему обществу, к окружающему миру, к природе. Я не хочу писать сочинение, в котором будут дежурные фразы, цитаты известных поэтов, художников. Себе целью ставлю воссоздать общественное значение красочности украинского слова, слова вообще ...
В наше время больно возникает вопрос информационной войны. И снова именно слово становится основным инструментом! Именно с его поднимают народные массы, пытаются противопоставить нацию против нации, соседа против соседа, отца против сына. Это, возможно, даже страшнее война, чем орудийная. Слово действует постепенно, незаметно, но точит как вода камень, и сам не замечаешь, как поддаешься его влиянию.
Самое сложное, думаю, это подобрать правильно слова, построить фразы, которые смогут доказать ту или иную мысль. А самое главное - надо знать смысловые оттенки слов, именно грамотное их использование может тому или иному человеку стать личностью, даже сделать карьеру или стать на ноги, найти свое место в обществе.
Лишь несколькими красочными словами можно нарисовать замечательный сад или море, можно признаться в любви и сделать человека счастливым, можно наносить бесконечного боли и сожаления ...
Что же выбирает современник? К сожалению, многие разучились использовать слова с добрыми намерениями. На улицах, на телевидении - везде только и слышишь дискуссии, ссоры. И это дует больно. Если бы люди как можно чаще говорили друг другу комплименты, приятные слова, доброжелательные поздравления, в мире было бы меньше недоразумений, меньше споров и ... войн, а мир стал бы намного счастливее.
Давайте использовать только хорошие, вежливые, откровенные слова и мир вернется к нам своим мирным красочным лицом.
Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мова українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співають лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється, ожива, як їх почує.
Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з великим поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, краса і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що передає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жива мова, доти живий і народ.
Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у серці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».
Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі пошану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.
Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з голоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбницею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну, —
писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.
Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож давайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвистою, чарівною мовою!