Запиcати подані слова у три колонки: із закінченням, з нульовим закінченням та без закінчення (незмінювані). У кожному слові виділіть основу та корінь. Село, столиця, Кирилівка, радісно, фонтан, площа, тихо, волосся, пісня, ходити, мелодія, мати, син, запис, злість, взаємно, проміння, салют, читати, поні, журі, таксі, знаходитися, посилати.

Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий

               Заходило сонце. Легенький вітерець, ще не літній, а скоріше весняний, приємно лоскотав обличчя. Стоячи на ґанку, озираюся навколо. 

                Начебто літо ще не настало, але у повітрі стоїть тихе передчуття спеки. Десь неподалік закувала зозуля, а он у молодій зеленій траві вовтузяться шпаки. На клумбах, оточених свіжовибіленим бордюром, починають розкривати чарівні бутони тюльпани, півники, тя інші весняні красені. Майже безхмарне сьогодні небо потроху вкривається багрянцем. 

                Потроху холодає, під одяг пробирається морозець і щипає шкіру. Я поспішаю повернутися додому. Перед самими дверима кидаю прощальний погляд на весняний пейзаж. Сонцу вже спустилося за обрій. Небо тьмяніє. На землю спускається вечір.