Оберігати довкілля нині закликає багато хто. У першу чергу політики різного штибу і рангу, які цим самим набирають бали для майбутніх виборів, науковці, журналісти, вчителі. Про нищення природи можуть погомоніти навіть бабусі, які збираються на лавочках.Проте є люди, які тихо, спокійно і впевнено роблять для збереження природи більше, аніж цілі інститути. Вони навчають цього дітей, бо саме їм, сьогоднішнім першокласникам, доведеться в майбутньому виправляти помилки минулих поколінь, що призвели до численних природних катастроф. З 2001 року в Івано-Франківськый області успішно функціонує науково-методичний проект «Довкілля» Івано-Франківщини», який розробила і впроваджує Оксана Мариновська, кандидат педагогічних наук, доцент обласного Інституту післядипломної педагогічної освіти.Автором цієї нової педагогічної технології є доктор педагогічних наук, професор, директор науково-методичного центру інтеграції змісту освіти АПН України Віра Ільченко з Полтави.Особливістю курсу «Довкілля» є те, що він веде дитину до пізнання себе як частини природи і свого народу. Як казав колись відомий філософ Г. Сковорода: «Пізнай природу, пізнай свій народ, пізнай себе». Тому не випадково наскрізним у цій освітній програмі є національно-патріотичне виховання. Бо через пізнання навколишньої природи діти починають любити малу батьківщину, а через неї — всю Україну.Цим самим «Довкілля» формує цілісну свідомість маленької людини, яка згодом відповідатиме за майбутнє рідної землі. У неї з’являється ціннісне ставлення до себе, до світу, що грунтується на почутті любові до кожної живої істоти. Але для того, щоб любити живе довкілля, треба зрозуміти його та жити у злагоді і з ним, і з собою. У такий б реалізується принцип екологічного реалізму, орієнтований на розвиток високого рівня екологічної культури підростаючого покоління.Крім того, проект передбачає підготовку вчителів до роботи в умовах оновлення змісту шкільної освіти, де дуже важливим є впровадження нових курсів. Це — «Моє довкілля» у дитсадках, «Я і Україна. Довкілля» у 1-4 класах, «Природознавство. Довкілля» у 5-6 класах.Для того, щоб педагоги області могли працювати за новою освітньою моделлю, вони проходять відповідну підготовку, беруть участь у семінарах-практикумах та творчих групах.«Як свідчить практика, — каже О. Мариновська, — вчителі охоче обирають новий навчальний предмет. Тільки в Косівському районі на сьогодні за цією програмою, незважаючи на труднощі впровадження, працює 50 класів. А всі негаразди пов’язані здебільшого з низьким рівнем навчально-матеріальної бази. Адже на цих уроках діти вчаться здобувати знання про природу самостійно. Їм демонструють різні види корисних копалин, разом з учителем маленькі школяр гають за ростом кімнатних рослин, досліджують, чи є повітря в ррунті, і т. д.».Але сама п. Оксана та її однодумці — великі оптимісти, бо за «Довкіллям» — майбутнє. Бо ж недаремно учителька початкових класів з Калуша О. Бухвак розшифрувала назву нової педагогічної технології так: «Дорожи, Оберігай, Вітай Красу істинну, Людям Любов’ю Явлену».
Ми живемо в неспокійному світі відчуження людини від своєї суті. Криза людини, духовна криза людства - нині найбільша тривога світу. Людина змаліла і заплуталась у надпродукції речей, ідей та арсеналів зброї - і свої витвори вона почала ставити понад свого Творця. Звичайно, ми в авангарді людства - в області революцій, руйнування традицій , самознищення. Ми перші дали світові Чорнобиль. Ми перші переживаємо кризу людини – і саме ця криза вимагає перебудови і нового мислення. На вітрині мод зарясніло слово «духовність». Воно вже стало легким, як полова . Одні для заповнення духовного вакууму заводять духовий оркестр й агітмузей у приміщенні храму. Ті почали давати служителям культу громадські доручення. Ті несуть своїх дітей до церкви охрестити, але потім не вчать їх жити по-християнському. Ті збирають матеріали про пришельців з космосу та цікавинки з індійської культури. Інші, зрештою, прикладають духовні зусилля в науковій та мистецькій праці – і теж наче входять у сферу духовного … Але чому ці похвальні заняття не виробляють того високого етичного ідеалізму, офірної любові , безкорисливого служіння ідеалам, які породжувала висока віра , що йшла від Нагірної проповіді Христа? Будівельні камінці вторинного походження можна цінувати, збирати, шліфувати, але храму з них не збудуєш. Згадаймо давній переказ про двох будівників. Одного чоловіка з тачкою , наповненою камінням, запитали: « Що ти робиш?»- «Та от звеліли возити каміння – вожу». «А що ти робиш?»,- запитали другого , такого ж .-«Я будую собор святого Петра». Собор святого Петра в Римі стоїть завдяки тому – другому. Всі великі собори минулого - це перед усім пам’ятки високого духу. Всі великі творіння Данте , Рафаеля, Сервантеса, Шевченка - це теж творіння не пера і пензля , а творіння духу. Всі безумно одважні пошуки невідомої землі, експедиції Колумба і Магеллана йшли від одержимості духом і великої віри у великого Бога. Без віри, що гори рушить, малі люди будуть вудити рибку на мілині й гризтись за привілеї , і ніколи не знатимуть: «Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре , не здобувши нового добра.» (Леся Українка.) Де і коли люди відірвалися від джерел? ХХ вік визрів як епоха глобальних доктрин, експериментів, винаходів . Запаморочливі відкриття змінили образ світу.Люди заметушилися в силовому полі науки – і свіфтівський дивний острів Ляпуту раптом піднявся вгору в образі гордого самовдоволеного божества, яке нібито все може. Виявилось, що на зворотному боці того ідола –чорна діра. Виявилось, що запаси духовних і моральних сил людини занадто слабкі супроти цього ідола. І в цьому моральна криза нашої епохи. Напівдикун, засліплений блискітками напівцивілізації , зневажив свій справжній скарб. Суєтні люди і сірі воли науки підхопили легенду про всемогутнього ідола і запишались. Великі ж вчені забили тривогу. Затоптано і загублено моральні максимуми. Все це мало б засвоїтися з молоком матері, все це дитина мала б повторювати щодня в ранній молитві… Чому нас так приємно вражають українські студенти, що приїжджають з Америки , з Польщі, з Канади ? Чому вони в чужій стихії зберегли український дух , мову, лице? Чому їм нічого не треба пояснювати , наче наперед є моральна домовленість ? У них живий релігійний корінь - і вони живі. Польща об'єдналась у солідарності проти казенної сили в незалежній церкві. Українців Заходу єднає церква . А хіба наших козаків у боротьбі за віру і волю єднала не церква ? Ми мусимо відродити людину - мусимо відродити її духовний корінь. Інакше ми не склеїмо її з найкращих гасел і приписів. (за Є.Сверстюком).
Читать полностью: http://h.ua/story/9272#ixzz2tazk6RWH
Звичайно, ми в авангарді людства - в області революцій, руйнування традицій , самознищення. Ми перші дали світові Чорнобиль. Ми перші переживаємо кризу людини – і саме ця криза вимагає перебудови і нового мислення.
На вітрині мод зарясніло слово «духовність». Воно вже стало легким, як полова . Одні для заповнення духовного вакууму заводять духовий оркестр й агітмузей у приміщенні храму. Ті почали давати служителям культу громадські доручення. Ті несуть своїх дітей до церкви охрестити, але потім не вчать їх жити
по-християнському. Ті збирають матеріали про пришельців з космосу та цікавинки з індійської культури. Інші, зрештою, прикладають духовні зусилля в науковій та мистецькій праці – і теж наче входять у сферу духовного …
Але чому ці похвальні заняття не виробляють того високого етичного ідеалізму, офірної любові , безкорисливого служіння ідеалам, які породжувала висока віра , що йшла від Нагірної проповіді Христа?
Будівельні камінці вторинного походження можна цінувати, збирати, шліфувати, але храму з них не збудуєш.
Згадаймо давній переказ про двох будівників. Одного чоловіка з тачкою , наповненою камінням, запитали:
« Що ти робиш?»- «Та от звеліли возити каміння – вожу».
«А що ти робиш?»,- запитали другого , такого ж .-«Я будую собор святого Петра».
Собор святого Петра в Римі стоїть завдяки тому – другому. Всі великі собори минулого - це перед усім пам’ятки високого духу. Всі великі творіння Данте , Рафаеля, Сервантеса, Шевченка - це теж творіння не пера і пензля , а творіння духу. Всі безумно одважні пошуки невідомої землі, експедиції Колумба і Магеллана йшли від одержимості духом і великої віри у великого Бога.
Без віри, що гори рушить, малі люди будуть вудити рибку на мілині й гризтись за привілеї , і ніколи не знатимуть: «Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре , не здобувши нового добра.» (Леся Українка.)
Де і коли люди відірвалися від джерел? ХХ вік визрів як епоха глобальних доктрин, експериментів, винаходів . Запаморочливі відкриття змінили образ світу.Люди заметушилися в силовому полі науки – і свіфтівський дивний острів Ляпуту раптом піднявся вгору в образі гордого самовдоволеного божества, яке нібито все може. Виявилось, що на зворотному боці того ідола –чорна діра. Виявилось, що запаси духовних і моральних сил людини занадто слабкі супроти цього ідола. І в цьому моральна криза нашої епохи. Напівдикун, засліплений блискітками напівцивілізації , зневажив свій справжній скарб. Суєтні люди і сірі воли науки підхопили легенду про всемогутнього ідола і запишались. Великі ж вчені забили тривогу.
Затоптано і загублено моральні максимуми.
Все це мало б засвоїтися з молоком матері, все це дитина мала б повторювати щодня в ранній молитві…
Чому нас так приємно вражають українські студенти, що приїжджають з Америки , з Польщі, з Канади ? Чому вони в чужій стихії зберегли український дух , мову, лице? Чому їм нічого не треба пояснювати , наче наперед є моральна домовленість ?
У них живий релігійний корінь - і вони живі. Польща об'єдналась у солідарності проти казенної сили в незалежній церкві. Українців Заходу єднає церква . А хіба наших козаків у боротьбі за віру і волю єднала не церква ?
Ми мусимо відродити людину - мусимо відродити її духовний корінь. Інакше ми не склеїмо її з найкращих гасел і приписів. (за Є.Сверстюком).