Велика й могутня ріка починається з джерела, а слово – з писемності. Українські мова та писемність є душею нації. Народжувались вони в хроніках Нестора Літописця й продовжували свій розвій у творах Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та багатьох інших талановитих письменників України.
Мова зближує південь і північ, захід і схід нашої єдиної і неподільної держави. Адже вона таїть у собі надбання віків, пам’ять народу, виміри духовних скарбів поколінь, які рідне слово відстоювали, за існування якого боролись, з яким ішли в бій і кращі засвіти. Бережімо рідну мову й писемність, бо в них високий дух прабатьків, сила нашого сьогодення і світло наше майбуття.
6. Місцевий (М.) стою, знаходжуся — на (у) кому? на (у) чому?; на батькові(-у), у пісні
7. Кличний (Кл.) вживається як звертання батьку, пісне
Закінчення іменника залежить не лише від того, у якому відмінку й числі він стоїть, а й від його відміни та групи, а іноді — і від значення. Тому в іменниках української мови багато різних закінчень.
Нижче, у таблицях, наведено буквені (не звукові) відмінкові закінчення іменників за відмінами й групами. Якщо в різних іменниках тої самої відміни й групи виступають різні закінчення, то вони подаються через кому: дуба, лісу — -а, -у. Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску (це означає: або, або): на коні, на коневі, на коню — -і /-еві/ -ю. Закінчення, що трапляються, як винятки, взято в дужки: бабів— (-ів). Знаком □ показано нульове закінчення: парт, площ — □.
«О, МОВО РІДНА, ХТО БЕЗ ТЕБЕ Я?»
Велика й могутня ріка починається з джерела, а слово – з писемності. Українські мова та писемність є душею нації. Народжувались вони в хроніках Нестора Літописця й продовжували свій розвій у творах Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та багатьох інших талановитих письменників України.
Мова зближує південь і північ, захід і схід нашої єдиної і неподільної держави. Адже вона таїть у собі надбання віків, пам’ять народу, виміри духовних скарбів поколінь, які рідне слово відстоювали, за існування якого боролись, з яким ішли в бій і кращі засвіти. Бережімо рідну мову й писемність, бо в них високий дух прабатьків, сила нашого сьогодення і світло наше майбуття.
1. Називний (Н.) є — хто? що?; батько, пісня
2. Родовий (Р.) немає — кого? чого? до кого? до чого?; батька, пісні
3. Давальний (Д.) даю — кому? чому?; батькові(-у), пісні
4. Знахідний (Зн.) шукаю, бачу — кого? що? про кого? про що?; батька, пісню
5. Орудний (Ор.) орудую, милуюся — ким? чим?; батьком, книгою
6. Місцевий (М.) стою, знаходжуся — на (у) кому? на (у) чому?; на батькові(-у), у пісні
7. Кличний (Кл.) вживається як звертання батьку, пісне
Закінчення іменника залежить не лише від того, у якому відмінку й числі він стоїть, а й від його відміни та групи, а іноді — і від значення. Тому в іменниках української мови багато різних закінчень.
Нижче, у таблицях, наведено буквені (не звукові) відмінкові закінчення іменників за відмінами й групами. Якщо в різних іменниках тої самої відміни й групи виступають різні закінчення, то вони подаються через кому: дуба, лісу — -а, -у. Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску (це означає: або, або): на коні, на коневі, на коню — -і /-еві/ -ю. Закінчення, що трапляються, як винятки, взято в дужки: бабів— (-ів). Знаком □ показано нульове закінчення: парт, площ — □.
Объяснение: