Записати речення, поставити розділові знаки: Велика вкрита соломою хата притулилася біля яру. Любо на Андріївському узвозі серед вируючого натовпу.
Небо звисало чорне щедро й густо всіяне міріадами зірок. Рівной спокійно дише натомлена з праці земля. На галявину вискакує сарна і зачарована чудовим концертом зупиняється. Сполоханий світлом хижак звів голову й пильно дивився у віконце. І вогким холодком до хати зайшов притихлий вітерець.
Одного разу в середині літа ми з бабусею гуляли лісом і зупинилися на лісовій галявині. Бабуся втомилася, тому підстелила собі хустинку та сіла відпочивати.
А я оглядав галявину. Спочатку мені здалося, що там лише трава та дерева. Було дуже нудно. Але потім я помітив дятла, який «працював» на одному з дерев. У дятла було чорно-біле оперення та червоний чубчик на голові. Він стукав по дереву дзьобом з такою силою, що мені стало його шкода.
Адже йому щодня доводилося добувати собі їжу, у прямому значенні «б’ючись головою об стіну». Тільки в лісі були дерева, а не стіни. Я нахилився до землі, аби знайти для дятла черв’ячка та підсунути йому на наступному дереві.
Але на землі я побачив мурах і забув про дятла. Вони йшли дружньо, рядочком, тягнули якісь маленькі травинки. Навіть знайшли та понесли з собою мертву осу. Коли якась мураха запізнювалася або ламала ніжку, інші поверталися за нею і допомагали їй. Якщо я клав на їхньому шляху якісь перешкоди, мурахи дружно їх долали. Відтоді я вважаю мурах найдружнішнми істотами.
Ще я досить довго роздивлявся рослини та квіти, що росли на галявині. Дивно, що я раніше не помічав, які вони різні та цікаві. У кожної рослини — своє життя. Колись кожна з них була насінням, потім паростком, потім стала вже дорослою рослиною, розквітла. А в майбутньому ще дасть-насіння на наступні роки і помре.
Я вирішив, що не буду без потреби ламати та рвати рослини, адже в них і без мене таке коротке життя