Запишіть не разом або окремо зі словами:
Ледареві й нікчемі завжди свято. Голова — як казан, а розуму — ні/ложки.
Ледачому йлінуватись ніколи. Ніхто ні/озвався, ані/засміявся. Ніхто
майстром враз не/став. З пустого в порожнє переливати нічого. Як нема
пального тракторні/дочого. Іздив ні/з/чим, а привіз воза. Багато з чим піти —
ні/з/чим не/вернутись. Нікому сама птаха в руки не/летить. Його робота не/
лізе ні/в/які ворота. Красно говорить, та слухати нічого. Ніколи не знаєш, де
прича ївся заєць. Живий ведмідь своєї шкури ні/за/які гроші не продасть.
Не/бери чужого нічогой не/боятимешся нікого. Де сівачледащо, там
урожай – ні/нащо. Держися в усьому міри, то не/ матимеш ні/в/чому потреби.
Якщо грубо, нікому не любо. Камінь угору не котиться ні/в/яку пору. В
чужім оші бачить зразу, а в своїм – ні/разу.
Що робить людину щасливою?
(І варіант)
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
Зимовий парк схожий на зачаровану країну Снігової королеви. Тут царює тиша. Пухнастий білосніжний килим вистеляє землю. Він також накинутий на гілки дерев, як шуби.
Здається, ніби дерева в зимовому парку одягли казкове вбрання. Все навколо прикрашене сліпучим снігом, прозорим льодом та сріблястою памороззю. Парк – неначе скарбниця тендітних зимових коштовностей.
Тільки гілки замерзлих дерев іноді риплять та тріщать від морозу. Та скрипіння снігу під ногами порушує тишу під час прогулянки зимовим парком. Але взагалі взимку тут важко прходити. Можна провалитися в замет по коліна.
Коли йдеш зимовим парком, здається, що в ньому немає жодної живої душі. Нібито всі птахи, звірі й комахи покинули цю місцевість в пошуках тепла або залягли в сплячку. Навіть ворони подалися до міста, годуватися біля людей. Але цієї ж миті заєць-біляк, невидимий на снігу гає за мандрівниками. Життя в зимовому парку затихає, але не зупиняється