Запишіть, підкреслюючи відокремлені члени речення.
Ось десь узявся невеличкий кібчик і, виголошуючи свою голосну пісню, високо знявся над вашою головою. (Панас Мирний) Кілометрів зо три ліс тягся, густий і незайманий. Хлопці мовчки стоять, милуючись із зоряного неба. (Ю. Японський) У провулках, поміж тинами, клубочилася темрява, але небо було світле і зоряне. (Г. Тютюнник

Паразитичні безхребетні Близько 1000 видів, переважно з витягнутим овальним або грушоподібної тілом, складають клас джгутикових (Flagellata або Mastigophora). Органели руху - джгутики, яких у різних представників классу може бути від 1 до 8 і більше. Джгутик - тонкий цитоплазматичний виріст, складається з найтонших фібрил. Своїм підставою він прикріплений до базального бичка або кінетопласт. Джгутикові рухаються джгутом вперед, створюючи своїм рухами вихрові вири і як би «вгвинчуючись» тварину в навколишнє рідке середовище б харчування: джгутикових поділяють на мають хлорофіл і живляться автотрофно, і на які не мають хлорофілу і живляться, як інші тварини, гетеротрофних Гетеротрофи на передній стороні тіла мають особливу поглиблення - цитостом, через який при русі джгутика їжа вганяють у травну вакуоль. Ряд форм джгутикових харчується осмотичним шляхом, всмоктуючи всій поверхнею тіла розчинені органічні речовини з навколишнього середовища. Серед джгутикових зустрічаються колоніальні форми, які з різного числа індивідумів (від 8 до 10 000 особин і більше) (вольвокс). Основні паразитичні представники класу жгутикові - лишманія і лямблії. Лейшманія зустрічається в тропіках. Викликає групу хвороб - лейшманіози, що протікають з ураженням шкіри і слизових оболонок (шкірний лейшманіоз або пендинская виразка) або внутрішніх органів (вісцеральний лейшманіоз або калаазар). Переносником лейшманіозу є москіти, які заражаються при ссанні крові хворої людини або тварини. Збудник проникає в організм людини при укусі москіта. Шкірний лейшманіоз (пендинська виразка). Лейшманії проникають в шкіру людини, в клітинах якої розмножуються; виникає запальний процесс з подальшим омертвінням тканини (некроз) та утворенням виразок. Розрізняють два типу шкірного лейшманіозу: міський і сільський. При шкірному лейшманіозі міського типу зараження відбувається через хворих людей і, ймовірно, собак; збудник, потрапивши в організм людини, протягом 2-8 місяців (рідко 3-5 років) не викликає видимих проявів хвороби (інкубаційний період). Потім на місці укусу москіта (найчастіше на обличчі або на руках) з'являється буруватий вузлик (лейшманія), поступово збільшується. Через 5-10 місяців на місці вузлика розвивається виразка круглої форми з щільними краями та гнійним відділенням. Найчастіше виникає 1 - 3 виразки. Хвороба триває 1-2 роки. При шкірному лейшманіозі сільського типу зараження відбувається від великої і полуденної піщанок, тонкопалого ховраха і інше. Інкубаційний період при шкірному лейшманіозі сільського типу становить від 1 тижня до 2 місяців. Хвороба починається гостро. На шкірі (обличчя, рук, часто - ніг) з'являються лейшманіоми, що нагадують гнійник (фурункул). Тривалість хвороби складає 3-6 місяців. Лікування лейшманіозу - стаціонарне. Профілактика полягає у знищенні нор гризунів (при цьому гинуть й гризуни, й москіти, що мешкають в цих норах), вилов бродячих собак, обстеженні всього поголів'я собак у вогнищі і ліквідації хворих лейшманіозом тварин, а також у знищенні місць виплоду москітів.

Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.

Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.

Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.

Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…

Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.

Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.

Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.