Запишіть подані іменники у формах давального і кличного відмінків однини. З одним словом кожної
групи складіть речення.
1) Катерина, Ігор, молодість, гончар.
2) Олекса, пастух, вітер, студент, співачка.
3) Іван, друг, земля, неня, Дарина.
4) Олеся, ліхтар, Мирослава, юнак.
5) Богдан, радість, Ілля, учень, нива.
Горіли хроніки, храми і святі книги, а слово вийшло з вогню, як заповіт. Гнане, принижене й занапащене, воно ніколи не відчувало себе як у полоні-безвиході. Воно начеб чекало великої пори. І вона прийшла: велика пора формування нації — XVI і XVII ст.
Все прийшло у досі нечуваний і небачений рух — повстала освіта, ширилася наука, збагачувалася культура. Народні братства творили, як на тепер, єдиний національний фронт. Слово пізнало еллінську й римську філософію й поетику, систему Коперника; воно стало демократичним і непоборним, як республіка Запорізька Січ, і прекрасне, як козацьке бароко. Цілком природно, що вияв його сили — національної самосвідомості — збігається з вибухом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу.
Такий безсторонній очевидець, як знаний історик і мандрівник сирієць Павло Алеппський, ще зустрічався з Богданом Хмельницьким, стверджує: освіченість серед «козацького народу» — буденне явище. Він занотував: «Не лише всі козаки, але більшість їх дружин і дочок уміють читати…»
Виникають друкарні, видаються не лише духовні твори, а й навчальні посібники, наукові трактати, суто літературні й публіцистичні твори. Друкарні існують у Києві, Чернігові, Острозі, Заблудові — в другій половині XVII ст. їх налічується 24 по всій Україні. Зазначимо, що у той самий час у Московському царстві — дві друкарні. «Свобода слова була невід'ємним правом людини, як право людини на життя… Українському слову, охрещеному мечем і вогнем у визвольній війні з польським панством, здавалося, не страшні ніякі тернисті шляхи попереду. Якщо Богдан Хмельницький був батьком нації, то її матір'ю була мова.
Друковані на Україні книги проникали через кордон у володіння Московської держави…. Патріарші розпорядження й ухвали соборів інкримінують українським авторам «примрачныя речення», а тому вводяться офіційні посібники з правилами «о произношении россійских букв», і, нарешті, зявляється імператорський указ Петра І 1720 р., де узаконюється: «Внов книг никаких, кроме церковних прежних изданий, не печатать„» Так розпочинається мартиролог української мови: вона стає мовою закріпаченого плебсу — її слово живе у пісні й думі, у фольклорі взагалі… Видатні досягнення народного генія — літописи Самовидця, Величка, твори Сковороди будуть чекати десятиліття, аж поки відкриються очам здивованих нащадків і стануть відомі в найдальших кінцях світу. Україна ж на довгі століття перетвориться в країну безпросвітної неграмотності. Роздертий, розшматований народ конатиме в двох тюрмах народів під скіпетром вінценосних імперій — у цих тюрмах конатиме і його мова» (Борис Харчук. «Слово і народ»).
Мова — одне із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється-ожива.
Як їх почує!..
(Т. Шевченко)
Ці рядки Кобзар написав 1848 р. під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець. А ще раніше, живучи в Петербурзі, Шевченко просить писати до нього листи з України рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною, милою. Так, у листі до брата Микити поет пише: «Будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому... Нехай же я хоч раз через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скучне. Ще раз напиши мені письмо, та по-своєму, будь_ласка, а не по-московському..»
Главные герои «Ильи Муромца и Соловья – разбойника» – русский витязь, и разбойник, олицетворяющие собой две человеческие ипостаси, добро и зло.
Илья Муромец является положительным персонажем, Соловей-разбойник - отрицательным.
Ему победить то что он всегда совершал добрые дела, а в былинах побеждает добро. В былине он предстаёт пред нами как умный, справедливый, сильный, мужественный.
Нравственные идеалы русского народа: прославление мирного труда, мастерство, трудолюбие, физическая сила, чувство собственного достоинства, доброта и честь. В былине «Илья Муромец и Соловей-разбойник» воплотились народные представления о воинской доблести, о мужестве, преданности и неподкупности. Именно поэтому народ воспевал в былине подвиги богатырей.
Былина учит быть честным и добрым