Запишіть речення, розставляючи розділові знаки. Знайдіть вставні слова (словосполучення) і речення та підкресліть їх у тексті. І ніколи, можливо, сучасник (маю на увазі художника-творця) не мав такого вдячного ґрунту для створення зразків мистецтва, високих і зичливих, як у наш час. (О. Довженко) Митько Чубатий (так звали вантажника, що стояв поруч) глянув на неї. (П. Панч) Далеко-далеко — те знають хіба що лелеки — розкидала доля кептарики і сіряки. (О. Гончар) Як свідчить літопис, колись тут був підступно вбитий київський князь Аскольд. (В. Омельченко) Здається, така непривітна й колюча (так говорив М. Коцюбинський про гостю з півдня — кактус), а як зацвітає. Ось так і люди. Часом вони, може, й незугарні з себе, але кожна людина має своє квітування… (І. Цюпа)
Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний камінь (постамент спроектовано київським архітектором В.Ніколаєвим).
Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади.
Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля.
Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу.
Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.Объяснение:
Бачите, друзі, дрібними горошинами сипле з неба невгамовний дощик. Тополя поруч з ганком скуйовдилася від вітру і показує срібний виворіт своїх ще не відлетілих за вітром листків. Чи не здається вам, шановні, що цей дощ назавжди. Але погляньте вгору: там крізь невеликий отвір в хмарах вже поспішає на землю сонячний промінь. І чудовий сонячний блиск вже заграв над клумбою з квітучими трояндами, над парковими доріжками, міськими вулицями і провулками. А день-то, виявляється, зовсім ще літній! Рано сумувати про наступні холоди. Ходімте, милі мої, до лісу, наберемо грибів, попрощаймося з горихвістками, що відлітають в далеку Палестину, а ще - з дроздами, шпаками і зозулями. Вони принесуть нам на крилах наступну весну.