Століття з дня народження Тараса Шевченка в царській Росії, до складу якої тоді входила більшість українських земель, було відзначене більш ніж скромно. Фактично існувала заборона на святкування цього ювілею. Зараз, коли ми наблизилися до 200-ліття з дня народження Кобзаря, такої заборони немає. Але в нинішні непрості часи українцям не до ювілейних заходів.
І все ж Шевченко ніби незримо перебуває серед нас. Перебував він на київському Майдані, на Майданах інших міст України під час «гарячої зими» 2013—2014 рр. Були там не лише його портрети. Чимало людей зверталося до поезії Кобзаря. І знаходили в ній відповіді на питання, що цікавили їх. Хтось навіть бачив у цій поезії пророцтво; дзеркало, в якому відображаються події сучасної України.
Справді, Шевченко добре розумів душу українця. Це розуміння, поєднане з глибокою інтуїцією, давало йому можливість «побачити», що чекає нас у майбутньому. Через те Шевченків «Кобзар» став «святим письмом» для нашого народу.
У Шевченка багато можна знайти такого, що пояснює наші реалії і може послужити орієнтиром. Треба тільки уважно читати його твори. У контексті дня сьогоднішнього варто поглянути на ставлення Кобзаря до Росії та Польщі.
У часи Шевченка Польська держава, точніше Річ Посполита як така перестала існувати. Та все ж пам’ять про неї існувала. Існувала також польська елітарна культура. Про «стару Польщу» Кобзар чув від свого діда, що брав участь у гайдамацькому повстанні, від рідних і односельців. Із польською культурою він мав змогу ознайомитись, коли юнаком, у віці 15—16 років, опинився у Вільно, яке в той час було полонізованим містом і де панувала польська мова. Тут Шевченко вивчив цю мову. Читав у оригіналі польські книги. Наприклад, твори Адама Міцкевича.
Ставлення молодого Шевченка до Речі Посполитої і до польської аристократії знайшли відображення в поемі «Гайдамаки». Незважаючи на бунтарський дух твору, царська цензура погодилась на його публікацію, оскільки твір загалом мав антипольський характер. А твори такого плану були вигідні царській владі. Бо після польського листопадового повстання 1830—1831 рр. ця влада не лише репресувала повстанців, а й вела «інформаційну війну», сприяючи появі антипольських творів.
Справді, у «Гайдамаках» є чимало антипольських речей. Уже в «Інтродукції» твору Кобзар подає своє бачення історії Речі Посполитої. Мовляв, колись ця держава була могутньою. Есле ето то?
1. Моє місто має назву Одесса. 2.До XVI століття Одеса мала назву Кочубіїв, а до 1795 року — Хаджибе́й, що з османської — той, що побував у Мецці. Наприкінці XIV — початку XV століття північно-західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського, це пов'язано з іменем польського шляхтича Кочуби Якушинського. Уперше назва Одеса з'явилася 10 (21) січня 1795 року[8]. Назва може бути пов'язана з давньогрецькою колонією Одессо́с (нині встановлено, що колонія знаходиться на місці міста Варна). Наприкінці XVIII століття була традиція називати міста грецькими іменами (наприклад, Ольвіополь,Севастополь, Сімферополь, Тирасполь тощо). Є також інша версія про те, що назва «Одеса» пішла від санскритського Godesha (або Godesa)[9].Місто має багато «народних назв». Поширеною є «Одеса-мама»[10], що має жаргонне походження і є скороченням від «Одеса-мама, Ростов-папа». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра»[11] (у порівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; «Північна Пальміра» — Санкт-Петербург), «Південна столиця», «Столиця гумору»[12] тощо. 3. Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північноїта Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським,Овідіопольським та Комінтернівським районами. Місто знаходиться у східноєвропейському часовому поясі. Площа міста сягає 162,42 км²[1], густота населення — 6240,7 осіб/км²[2]. Джерела питної води на території міста нині — це бюветні комплекси, а також централізоване постачання водою[ru] Одеси та прилеглих околиць, що здійснюється з річки Дністер по 40-кілометровомуводогіну через водозабір в місті Біляївка[17]. Поблизу міста знаходяться три великих лимани:Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.
Місто розташоване на відстані близько 39 кілометрів від кордону з Молдовою. Зокрема, саме така відстань між Одесою та пунктом пропуску через державний кордон України «Маяки-Удобне».[18]Одеса розташована у Причорноморській низовині. Середня висота міста над рівнем моря — 50 метрів. Найвища точка Одеси — Жевахова гора (65 метрів над рівнем моря), а найнижча — Куяльницький лиман (4,2 метри нижче рівня моря).
4.Цього незнаю. Не живу в Одессі та ніколи там не була.
Століття з дня народження Тараса Шевченка в царській Росії, до складу якої тоді входила більшість українських земель, було відзначене більш ніж скромно. Фактично існувала заборона на святкування цього ювілею. Зараз, коли ми наблизилися до 200-ліття з дня народження Кобзаря, такої заборони немає. Але в нинішні непрості часи українцям не до ювілейних заходів.
І все ж Шевченко ніби незримо перебуває серед нас. Перебував він на київському Майдані, на Майданах інших міст України під час «гарячої зими» 2013—2014 рр. Були там не лише його портрети. Чимало людей зверталося до поезії Кобзаря. І знаходили в ній відповіді на питання, що цікавили їх. Хтось навіть бачив у цій поезії пророцтво; дзеркало, в якому відображаються події сучасної України.
Справді, Шевченко добре розумів душу українця. Це розуміння, поєднане з глибокою інтуїцією, давало йому можливість «побачити», що чекає нас у майбутньому. Через те Шевченків «Кобзар» став «святим письмом» для нашого народу.
У Шевченка багато можна знайти такого, що пояснює наші реалії і може послужити орієнтиром. Треба тільки уважно читати його твори. У контексті дня сьогоднішнього варто поглянути на ставлення Кобзаря до Росії та Польщі.
У часи Шевченка Польська держава, точніше Річ Посполита як така перестала існувати. Та все ж пам’ять про неї існувала. Існувала також польська елітарна культура. Про «стару Польщу» Кобзар чув від свого діда, що брав участь у гайдамацькому повстанні, від рідних і односельців. Із польською культурою він мав змогу ознайомитись, коли юнаком, у віці 15—16 років, опинився у Вільно, яке в той час було полонізованим містом і де панувала польська мова. Тут Шевченко вивчив цю мову. Читав у оригіналі польські книги. Наприклад, твори Адама Міцкевича.
Ставлення молодого Шевченка до Речі Посполитої і до польської аристократії знайшли відображення в поемі «Гайдамаки». Незважаючи на бунтарський дух твору, царська цензура погодилась на його публікацію, оскільки твір загалом мав антипольський характер. А твори такого плану були вигідні царській владі. Бо після польського листопадового повстання 1830—1831 рр. ця влада не лише репресувала повстанців, а й вела «інформаційну війну», сприяючи появі антипольських творів.
Справді, у «Гайдамаках» є чимало антипольських речей. Уже в «Інтродукції» твору Кобзар подає своє бачення історії Речі Посполитої. Мовляв, колись ця держава була могутньою. Есле ето то?
2.До XVI століття Одеса мала назву Кочубіїв, а до 1795 року — Хаджибе́й, що з османської — той, що побував у Мецці. Наприкінці XIV — початку XV століття північно-західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського, це пов'язано з іменем польського шляхтича Кочуби Якушинського. Уперше назва Одеса з'явилася 10 (21) січня 1795 року[8]. Назва може бути пов'язана з давньогрецькою колонією Одессо́с (нині встановлено, що колонія знаходиться на місці міста Варна). Наприкінці XVIII століття була традиція називати міста грецькими іменами (наприклад, Ольвіополь,Севастополь, Сімферополь, Тирасполь тощо). Є також інша версія про те, що назва «Одеса» пішла від санскритського Godesha (або Godesa)[9].Місто має багато «народних назв». Поширеною є «Одеса-мама»[10], що має жаргонне походження і є скороченням від «Одеса-мама, Ростов-папа». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра»[11] (у порівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; «Північна Пальміра» — Санкт-Петербург), «Південна столиця», «Столиця гумору»[12] тощо.
3. Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північноїта Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським,Овідіопольським та Комінтернівським районами. Місто знаходиться у східноєвропейському часовому поясі. Площа міста сягає 162,42 км²[1], густота населення — 6240,7 осіб/км²[2]. Джерела питної води на території міста нині — це бюветні комплекси, а також централізоване постачання водою[ru] Одеси та прилеглих околиць, що здійснюється з річки Дністер по 40-кілометровомуводогіну через водозабір в місті Біляївка[17]. Поблизу міста знаходяться три великих лимани:Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.
Місто розташоване на відстані близько 39 кілометрів від кордону з Молдовою. Зокрема, саме така відстань між Одесою та пунктом пропуску через державний кордон України «Маяки-Удобне».[18]Одеса розташована у Причорноморській низовині. Середня висота міста над рівнем моря — 50 метрів. Найвища точка Одеси — Жевахова гора (65 метрів над рівнем моря), а найнижча — Куяльницький лиман (4,2 метри нижче рівня моря).
4.Цього незнаю. Не живу в Одессі та ніколи там не була.
5. Це вже твій власний висновок.