Запишіть , вставляючи пропущені букви ,спочатку складнопідрядні речення з кількома підрядними , а потім складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.
1)- Привіт Сашко. - Привіт Оленко! - Петрику, а ти сьогодні йдеш в бібліотеку? - Звісно. Сьогодні я хочу взяти декілька цікавих книжок з казками. - Чудово! Я також сьогодні йду в бібліотеку. - О, тоді йдемо разом. - Давай. - Ти читав ось цю книгу? - Ні, Оленко. А ти? - Я читала. Вона Дуже цікава! - Зрозумів. Отже візьму я сьогодні саме цю книжку. - Бери, вона дуже цікава. - Оленко, а ти часто буваєш в бібліотеці? - Так, Петрику. Тут дуже цікаво, і є багато книжок з малюнками. - І я часто буваю в бібліотеці. - Петрику скільки ти вже ходиш в бібліотеку? - Три роки, а ти? - А я два. - Гаразд Оленко, я пішов додому. Бувай! - До зустрічі Петрику! 2)-Добрий день -Добрий, ви щось хотіли? -Так, я хотів взяти книгу -Яка книга вам потрібна? -Яку ви можете порадити? -Я думаю, тобі сподобається книга Івана Багряного "Тигролови". Ось подивись -Я візьму її -Клас, прізвище? -..(такий то клас, таке то прізище) -Візьми -Дякую, до побачення -До побачення
Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця.
- Привіт Оленко!
- Петрику, а ти сьогодні йдеш в бібліотеку?
- Звісно. Сьогодні я хочу взяти декілька цікавих книжок з казками.
- Чудово! Я також сьогодні йду в бібліотеку.
- О, тоді йдемо разом.
- Давай.
- Ти читав ось цю книгу?
- Ні, Оленко. А ти?
- Я читала. Вона Дуже цікава!
- Зрозумів. Отже візьму я сьогодні саме цю книжку.
- Бери, вона дуже цікава.
- Оленко, а ти часто буваєш в бібліотеці?
- Так, Петрику. Тут дуже цікаво, і є багато книжок з малюнками.
- І я часто буваю в бібліотеці.
- Петрику скільки ти вже ходиш в бібліотеку?
- Три роки, а ти?
- А я два.
- Гаразд Оленко, я пішов додому. Бувай!
- До зустрічі Петрику!
2)-Добрий день
-Добрий, ви щось хотіли?
-Так, я хотів взяти книгу -Яка книга вам потрібна?
-Яку ви можете порадити?
-Я думаю, тобі сподобається книга Івана Багряного "Тигролови". Ось подивись -Я візьму її -Клас, прізвище?
-..(такий то клас, таке то прізище)
-Візьми
-Дякую, до побачення -До побачення
Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця.