У мене невеличка світла кімната з приємними світло-сірими шпалерами. На всю стіну — величезне вікно, через яке до кімнати зранку заглядає сонечко. Посеред приміщення — круглий стіл коричневого кольору, з вишуканою різьбою, прикрашений червоними гвоздиками у керамічній вазі. Біля стола — два стільці. Навпроти дверей стоїть книжкова шафа, в надрах якої зберігаються справжні скарби — книги. Ліворуч від шафи знаходиться ліжко, дерев'яне, невисоке, з різнокольоровими маленькими подушечками. Біля вікна стоять журнальний столик, крісло і торшер. Це мій улюблений куточок, тут я довгими зимовими вечорами читаю або малюю. Підлога застелена темно-червоним із вигадливими візерунками килимом.
Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами, Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами-сльозами. Такими словами розпочалось свято, присвячене 200-річчю з дня народження великого генія, народного поета, національного пророка, апостола правди - Т.Г. Шевченка, яке відбулося в Народному домі с. Городжева. Підготували виступ Марія Кирик та Ганна Білан разом із найактивнішими читачами. Найодкровенніші Шевченкові слова, що йдуть від самого серця, декламували маленькі українці, вихованці Городжівської початкової школи (учні 2 та 4 класів). До глибини душі вразила глядачів сценка Олега Кріля та Віри Панчишин про нелегку долю малого Тараса. Найменшою і найчарівнішою шанувальницею шевченкового слова була п’ятирічна Іванка Кукурік, яка зачарувала усіх розповіддю про Кобзаря. Ведучі літературного вечора Ліля Климко та Ірина Волинець (учениці 10 класу) наголосили на тому, що нас просто не існує без Шевченка. У ньому – вся наша історія, все наше життя і всі наші мрії. Він — вершина нашого родового дерева. Так, вже 200 років минуло від дня народження Т. Г. Шевченка — славного сина українського народу, але і сьогодні його слово живе між нами. Шевченко — це наша душа, наша мудрість, наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Шевченко, його слово. Він завжди підтримував і підтримуватиме нас. Тож нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас у справі збереження держави, мови, звичаїв, пісень. Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу. Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова: І оживе добра слава, Слава України! І світ ясний, невечірній Тихо засіяє… В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля!
Відповідь:
У мене невеличка світла кімната з приємними світло-сірими шпалерами. На всю стіну — величезне вікно, через яке до кімнати зранку заглядає сонечко. Посеред приміщення — круглий стіл коричневого кольору, з вишуканою різьбою, прикрашений червоними гвоздиками у керамічній вазі. Біля стола — два стільці. Навпроти дверей стоїть книжкова шафа, в надрах якої зберігаються справжні скарби — книги. Ліворуч від шафи знаходиться ліжко, дерев'яне, невисоке, з різнокольоровими маленькими подушечками. Біля вікна стоять журнальний столик, крісло і торшер. Це мій улюблений куточок, тут я довгими зимовими вечорами читаю або малюю. Підлога застелена темно-червоним із вигадливими візерунками килимом.
Моя кімната затишна, привітна, світла.
Пояснення: