Завдання 5. Знайдіть і виправте лексичні помилки
повтор слова у реченні,
невиправданий
1. Спочатку туман був густий, він довго не розсіювався, потім
потихеньку почав розсіюватися і, нарешті, розсіявся. 2. Діти трусять
каштани і набирають повні кишені каштанів. 3. Я віддав листа Ользі,
вона спочатку показала листа мамі, а потім прочитала листа сама. 4.
Я не знала, що у Валентина такий гарний голос, а я і не знала.
Це враження, особливе, яке не передати ані словами, ані образами, з'являється в мене тільки в двох випадках — коли я потрапляю до театру й коли, заходжу до бібліотеки. Насправді це словами не описати. Особливий запах — запах театру і запах бібліотеки, різні, але неповторні кожен по-своєму. А ще тиша — яку не сплутаєш з іншою тишею. Тиша бібліотеки і тиша, наприклад, порожньої кімнати зовсім різні... Здається, що я вигадую? Ні, я просто дуже багато часу проводжу в бібліотеці — і знаю її дуже добре.
Бібліотека — не просто приміщення, де зберігаються книжки. Це особливий простір, з особливою енергетикою, настроєм, затишком. Ніщо не може замінити спілкування з книгою. Обмін інформацією та емоціями. Так, саме обмін. Бо той, хто вважає, що книга говорить, а ти лише слухаєш, той помиляється. Це справжнісінький діалог. Голос читача не менш важливий, ніж голос автора. Колись мій дідусь любив повторювати старий театральний жарт: «— Ну, як вистава? — Жахливо, просто жахливо, глядачі були не талановиті!» Те ж саме й з книжками. Читач має бути талановитим.
Зараз зазвичай читають книги в електронному вигляді — так, спілкування з текстом відбувається. Але втрачається спілкування з книгою. Хтось із поетів казав, що книга — це прямокутний шматок гарячої совісті. Кожна книга неповторна своїм оформленням, форматом, без цього не сприймеш її зміст... Коли я читаю електронний варіант якогось твору, в мене складається враження, що я спілкуюсь з цікавою людиною по телефону — постійно ловлю себе на бажанні нарешті побачитись вживу. Книга — це ніби зовнішність тексту. Без неї сприйняття неповне, ніби не вистачає погляду, жесту, міміки — самі лише телефонні слова.
Бібліотеки не тільки надають нам можливість ознайомитись із текстом — цю можливість надає й електронне зібрання творів. Бібліотеку справжню й електронну можна порівняти не тільки з живим і телефонним спілкуванням, це протистояння часто нагадує мені також дорогий ресторан і фаст-фуд. Бібліотека — це етика і культура спілкування й споживання, якщо можна так сказати, художнього тексту.
Бібліотеки втрачають свою популярність — більше дивляться кіно і телевізор, менше читають або читають з екранів Але вони ніколи не зникнуть, бо не йдеться про користь бібліотек (це зрозуміло й так. хіба ні?), йдеться про те задоволення, що дає перебування в бібліотеці. Задоволення невловиме — спричинене особливою тишею, запахом, утаємниченістю та наповненістю. Чимось незвичайним, проте вічним, повірте мені на слово, насправді вічним.
"Одного разу під час подорожі до міста ми з мамою зайшли до книжкової крамниці. Там на поличці стояла гарна книга. Вона мені сподобалась і матуся мені її купила.
Повернувшись до-дому я відразу почала її читати. Книга назиається "Чарівний ліс".В ній багато віршів та декілька оповідань. В кожному творі описується ліс, лісові тварини та рослини. Більш за все мені сподобався віршик про лісовий світлофор. Це вірш де гриб мухомор порівнюється з світлофором, який допомагає перейти стежку мурахам.
Я ще не закінчила читати цю книжку. Мені подобається її читати адже кожна наступна сторінка це нова цікава мандрівка до казкового лісового світу."