Завдання:переписати текст, розставляючи розділові знаки.
Текст:
Далека батьківська домівка. Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду і стоїть вона стара й похилена неначе сторічна бабуся та ще розло¬гий ясен рипить на причілку німий але вірний сторож поставлений над солом'яним дахом самою долею.
У тій оселі давно живуть чужі люди вважаючи домівку своєю. Звикли нові мешканці до крилатого ясена. А колись він то розважав його своїм зе¬леним шумом навесні то навівав смуток пізньої осені гублячи пожовкле листя. Взимку ясен вбирався інеєм або олив'яною ожеледицею і скрипів важко ламаючи холодну броню на своєму тілі.
Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Коли розтавали сніги найпершими коло призьби пробивалися зеленими шпичаками півники.
Побілені крейдою стіни повертали хаті молодість зелений вінок спле¬тений самою природою прикрашав архаїчну оселю.
Все в цьому родинному домі було своє стіл лави ослони зроблені майстровитими руками господаря ковдри і рядна виткані на верстаті ма-тусею.
Живучи в й міській квартирі серед модерних меблів серед кришталю і картин у позолочених рамах він часто сумував за далекою ха¬тою в якій народився .
2. Монако славиться повсюди найвищою якістю обслуговування в ресторанах, що представляють собою унікальне поєднання французької та італійської кухні, що робить місто своєрідною середземноморською столицею гурманів.
3. Мас-медіа живуть в унісон із потребами країни і її простих громадян.
4. Євро не є валютою Європейського Союзу, оскільки не всі країни ЄС перейшли на нього.
5. На українському ток-шоу Шустер LIVE обговорюють актуальні проблеми, пов'язані з війною на Сході, міжнародними відносинами тощо.
6. Дмитро замовив лосося і салат зі свіжих овочів до столу, а капучино - до барної стійки.
мій улюблений герой є климко :
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Пояснення: