Завдання. Виписати з тексту складнопідрядні речення, дайте характеристику їх на основі сучасних визначень і класифікацій. Чайка Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче над морем? Грудьми припадає до землі, кигиче, мов кличе когось... Кажуть люди, це дівчина милого шукає. Був собі славний козак Ясюк, великий гультяй і п’яниця. Одинак у матері. А з одинака яка користь? Наїсться, нап’ється і гайда на вечорниці. А там всім допіка. Почалися обмови. – Боже ж милий ти мій, – плаче мати щоночі, – як мені сина придержати дома? І вирішила: оженю. Він, на диво, згодився, але тільки з найкращою з сіл навколишніх дівкою. От послали сватів – з нетерпінням чекають. Та їм каже: – Піду лиш тоді, як в битвах з татарами мій наречений і додому поверне з дарунками вчасно. Як почув це козак, надзвичайно зрадів, а мати заплакала гірко. Зібрав Ясюк славних хлопців – і гайда до Криму. Вогнем і мечем здобував добру славу у землях далеких поганських. От розгніваний хан зібрав військо чимале і вирушив проти сміливця, щоб живцем його взяти. Послав відділ – немає, послав другий – ні сліду. Аж нарешті і сам летить з військом. Страшна січа була, аж земля кров’ю. Порубаний, постріляний з останніх вже сил мужньо бився Ясюк, поки знесилений не впав серед поля. Тоді кинулись з гиком ординці, зв’язали і... кинули в море. Розгойдались хвилі по синьому морі і вість понесли до Лиману. Довідалась мати, заплакала гірко. У незмірній розпуці прокляла лиху дівку, щоб та птахою-чайкою стала і шукала у хвилях тіло козаче. «Легенди та перекази»

Дружба, яка не є взаємною, рано чи пізно набридає людині та стає досить неприємним.  Адже коли у нас щось трапляється, ми ідемо за порадами до свого найкращого друга. Ми йому довіряємо всі секрети, радимось та допомгаємо йому у цьому навзаєм. Хто як не кращий друг може ще підтримати? Не потрібно через маленьку сварку або через кофлікт чи плітки сваритись та руйнувати дружбу яка роки будувалась(або певний період). Після спілкування з друзями справді стає спокійно на душі якщо ти в цій людині не помилаєшся, що довірив їй якусь важливу інформацію.Не потрібно ніяких психологів, якщо друг справжній, вірний, може зрозуміти та порадити.Друзі мають обовязки яких потрібно дотримуватись. У кожному дружба своя. Не кожен зрозуміє чиюсь дружбу, адже у кожного вона різна. Буде неприємно, якщо ти довірив людині свої секрети, а вона не стримала своєї обіцянки і розповіла інформацію, або навіть не поділилась своїм.. Знайшовши близьку людину, потібно докласти всіх зусиль, щоб не втрати її. Щоб мати вірного друга - потрібно бути вірним йому! Хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. Дружба - це велика цінність. Як кажуть: "Вірний приятель - то найбільший скарб. Справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч. В лиху годину узнаєш вірну людину - тобто коли ти будеш у скрутній ситуації і тобі потрібна буде термінова до авжеш не всі тобі до от тільки тоді ти справді зрозумієш кому ти важливий і наскільки. Друг буде радий бачити тебе у любій годині якщо це терміново, може відкласти всі свої плани. Дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. Так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри. 

Вірний Петрів кінь Буланко мчав по високій траві. З-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця, бризкали на всі боки коники. Комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. Кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. Не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки.

Ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася поросла деревами долина. Петро спрямував Буланка пологим схилом праворуч. Хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка.

Стустившись з пагорба, Петро пустив вірного Буланка тихою ходою. Може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. Десь за зворотом відповіли слабким переривчастим іржанням. Петро підняв лук і почав напинати тятиву.

Ось крутий зворот стежки. Межи кущів тьопає кінь половий. Голову опустив, порваний повід волочиться. Кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли.

То ж Степанів Лиско! Не дався татарам! Бродить степом, сумує за загиблим господарем...

Підігнавши Буланка до охлялого коня, Петро зістрибнув. Погладжуючи замордованого Лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. Розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли.

Петро повів обох коней на дзюркотіння води. Напоївши їх у струмку, заходився коло бідного Лиска. Почав гострими паличками чистити рани. Кінь дрібно тремтів. Ран було чимало. Всі від стріл. Маю надію, що написала правильно, але не впевнена(