1. Ніч пливе нечутно і широко, і розливаються сріблясті хвилі(пливе пишемо через И, нечутно і широко - однорідні обставини дії з одиничним сполучником "і", далі йде друга частина складносурядного речення, тому там перед наступним "і" ставимо кому) 2. Холоне степ, і невкипілі зорі рогатий жук виймає рогачем(після степ кома, бо далі теж іде друга частина складносурядного речення, рогачем пишемо через -е) 3. Речення неправильно записане, можливо має бути Схилили вишні в розпачі німім цвіт весільний у калюжу(префікс "с" в глухій позиції перед -х схилили, весільний пишемо через -е, від слова весілля, перевірочне слово -вЕсело) На відміну від складнопідрядного, частини складносурядного речення незалежні та рівноправні між собою, між ними можна поставити уявну крапку. В тексті ж такі частини відділяються комами, бо кожна частина сама по собі несе завершену думку.
Я вважаю, якщо хочеш просто почитати й не думати про прочитане, то треба брати сучасну літературу накштал І. Карпи, К. Вільмонт тощо. Якщо ж хочеться поринути в захопливі події, зустрітися із непересічними особистостями, то варто читати серйозну літературу, яка перевірена часом. Отже, зараз мова піде про представника такої літератури. Якщо точніше, то про роман М. Лермонтова «Герой нашого часу».
Будь-який визнаний у світі твір має нести в собі якусь роль, давати уроки життя сучасному поколінню. У цьому романі «учителем» є головний герой Григорій Олександрович Пєчорін. У цьому творі на розсуд читача представлено декілька моментів із життя звичайної людини тридцятих років дев*ятнадцятого століття. Мабуть, однією із найтрагічніших ситуації є відносини між Пєчоріним та Грушницьким. Потягом частини «Княжна Мері» ми бачимо, як Григорій вправно здирає із Грушницького образ трагіка, скромної та порядної людини. Нащо ж він це робить? Невже тільки для того, аби виставити посміховиськом людину? Ні. Мета головного героя зовсім інша. За своєю природою він є людиною відкритою, живою та енергійною. Саме тому й хоче юнак пробудити такі ж якості в інших. Будучи людиною справжньою, без масок та театральних костюмів, він хоче, аби інші були такі самі. Звісно, це не можливо, але чого ви хочете від романтика! Безперечно, такі поривання гідні хвали, якби не методи, якими герой користувався. Вони були аж ніяк не гуманними. Хлопець часто переходив межу між добром та злом, він міняв їх місцями, користуючись тільки власними переконаннями. От і виходить, що Пєчорін утручається в чужі долі, руйнує їх. Думаю, зрозуміло, що так робити не варто, але сама сутність ідеї та благородність намірів варті наслідування. Хоча, ті страждання, які терплять його «жертви», варті того досвіду, який вони отримали. Мері, наприклад, у психологічному та душевному сенсі стала набагато вище за своїх одноліток, контрабандист із Тамані Янко та красива русалка отримали шанс по-новому влаштували своє життя. Щодо інших мені важко сказати, бо Грушницький та Бела мертві. Щодо першого, я вважаю, надто великої втрати суспільство не відчуло, бо таких псевдо-інтелегентів на той час було чимало. А Бела… тут Пєчорін дійсно винен й ніщо не може виправдати його стосовно смерті такої чистої янгольської душі. Із усього вищесказаного можна зробити висновок, що Г.О. Пєчорін непересічна особистість із високими цілями. Проте його власне викривлене «я» псує та переінакшує всі благородні намірі та вчинки. Уроки, які пан Пєчорін дає нам, завжди були та будуть актуальними. У кожному столітті знайдуться подібні люди, що наче роблять добре, але щось заважає цьому добру бути по-справжньому добрим. Таким людям варто допомагати. Ніколи не варто їх засуджувати, бо із Пєчоріних вони можуть перетворитися на Грушницьких яких не так вже й легко спекатися.
2. Холоне степ, і невкипілі зорі рогатий жук виймає рогачем(після степ кома, бо далі теж іде друга частина складносурядного речення, рогачем пишемо через -е)
3. Речення неправильно записане, можливо має бути Схилили вишні в розпачі німім цвіт весільний у калюжу(префікс "с" в глухій позиції перед -х схилили, весільний пишемо через -е, від слова весілля, перевірочне слово -вЕсело)
На відміну від складнопідрядного, частини складносурядного речення незалежні та рівноправні між собою, між ними можна поставити уявну крапку. В тексті ж такі частини відділяються комами, бо кожна частина сама по собі несе завершену думку.
Будь-який визнаний у світі твір має нести в собі якусь роль, давати уроки життя сучасному поколінню. У цьому романі «учителем» є головний герой Григорій Олександрович Пєчорін.
У цьому творі на розсуд читача представлено декілька моментів із життя звичайної людини тридцятих років дев*ятнадцятого століття. Мабуть, однією із найтрагічніших ситуації є відносини між Пєчоріним та Грушницьким. Потягом частини «Княжна Мері» ми бачимо, як Григорій вправно здирає із Грушницького образ трагіка, скромної та порядної людини. Нащо ж він це робить? Невже тільки для того, аби виставити посміховиськом людину? Ні. Мета головного героя зовсім інша. За своєю природою він є людиною відкритою, живою та енергійною. Саме тому й хоче юнак пробудити такі ж якості в інших. Будучи людиною справжньою, без масок та театральних костюмів, він хоче, аби інші були такі самі. Звісно, це не можливо, але чого ви хочете від романтика! Безперечно, такі поривання гідні хвали, якби не методи, якими герой користувався. Вони були аж ніяк не гуманними. Хлопець часто переходив межу між добром та злом, він міняв їх місцями, користуючись тільки власними переконаннями. От і виходить, що Пєчорін утручається в чужі долі, руйнує їх. Думаю, зрозуміло, що так робити не варто, але сама сутність ідеї та благородність намірів варті наслідування.
Хоча, ті страждання, які терплять його «жертви», варті того досвіду, який вони отримали. Мері, наприклад, у психологічному та душевному сенсі стала набагато вище за своїх одноліток, контрабандист із Тамані Янко та красива русалка отримали шанс по-новому влаштували своє життя. Щодо інших мені важко сказати, бо Грушницький та Бела мертві. Щодо першого, я вважаю, надто великої втрати суспільство не відчуло, бо таких псевдо-інтелегентів на той час було чимало. А Бела… тут Пєчорін дійсно винен й ніщо не може виправдати його стосовно смерті такої чистої янгольської душі.
Із усього вищесказаного можна зробити висновок, що Г.О. Пєчорін непересічна особистість із високими цілями. Проте його власне викривлене «я» псує та переінакшує всі благородні намірі та вчинки.
Уроки, які пан Пєчорін дає нам, завжди були та будуть актуальними. У кожному столітті знайдуться подібні люди, що наче роблять добре, але щось заважає цьому добру бути по-справжньому добрим. Таким людям варто допомагати. Ніколи не варто їх засуджувати, бо із Пєчоріних вони можуть перетворитися на Грушницьких яких не так вже й легко спекатися.