Возьми пару предложений -Уперше образ рідної землі виник у моїй уяві, коли я слухав колискові пісні, які співала мені моя мати. З них яскравими живими картинами поставала перед моїм внутрішнім зором рідна Україна. Мені ввижався широкий безкрайній степ, який сягав аж до обрію. Там хвилювалася ковила під подувами вільного степового вітру. І здавалося мені, ніби то вже не степ, а сиве море котить свої хвилі аж до обрію, за який повільно заходить червоне, наче кров, сонце.
Узимку в степу моторошно, особливо вночі. Срібними порошинками розсипається по снігу місячне сяйво, міниться усіма кольорами веселки білий килим, що огорнув собою степове безмежжя. Дзвінкою луною розходиться степом протяжливе вовче виття, сягає аж до холодних байдужих зірок. Не пощастить тій людині, яка опиниться вночі віч-на-віч із вовчою зграєю, справжньою володаркою степу.
Про все це розповідали мені материнські пісні. Потім образ рідної землі все частіше окреслювали мені художні твори. Вони малювали в моїй уяві буйний неприборканий Дніпро, його піняві хвилі, що з гуркотом котяться до берега. Вони розповіли мені про Запорізьку Січ — міцну, нездоланну фортецю наших славних лицарів, запорозьких козаків. Побачивя і могутні, велетенські церкви, на які багата наша славна Україна, що сяяли білизною та золотом. Побував я і на верхів'ях Карпатських гір, які сягають аж до небес. І в долинах, де скрізь розкидані, наче перлинки, українські хатинки, в яких завжди панує спокій та затишок.
Моя найзаповітніша мрія — побачити все це на власні очі, пуститися у мандри по своїй безмежній Україні, щоб перетворити картини рідної землі, які живуть у моїй уяві, на реальність.
Що означає для будь-якого народу мова? Я гадаю, що це першооснова існування нації. Це те, без чого жоден народ не міг би утвердити своє незалежне становище, надати доказ того, що він вільний або заслуговує на свободу. Але вільний не обов’язково в політичному аспекті, а більше – в духовному. Нація без мови – не нація. Першочергово, звісно, потрібно розглянути картину ставлення молоді до правильного вживання тих чи інших слів рідної мови під час спілкування у неформальній обстановці, у невимушеному колективі. Поговорімо, навіть, про дітей мого віку. Якби лише можна було уявити, скільки слів-сленгів можуть вигадати підлітки, щоб спілкування набуло більш ближчого їм до душі забарвлення. Проте, їх далеко не хвилює, що це забарвлення також може набувати досить темного та брудного відтінку. А нашим обов’язковим завданням є очистити рідну мову від спотворень та повернути їй народну красу. Мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто деформують мову. Тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови – це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок перед незалежною, вільною Україною», як казав Олесь Гончар. Проблема культури мовлення в сучасний період є актуальною і суттєвою. Для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури мовлення. Наприклад, дуже важливо й корисно було б для нас виробляти стійкі навички мовленневого самоконтролю. Загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна катастрофа. Адже мова вже закладається в людині генетично, спадково. Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. Втрата ж цієї мови робить особистість душевно біднішою. Тому мову свою потрібно берегти. Рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури. Одним словом, це запорука державності. Рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. Такої в світі більше нема і не буде. Тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати? Отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її! Бо такої більше нема на Землі. Хай сучасна молодь засвоїть всі норми спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої країни, її надія. Якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. Тож говорімо рідною мовою культурно і грамотно!
Узимку в степу моторошно, особливо вночі. Срібними порошинками розсипається по снігу місячне сяйво, міниться усіма кольорами веселки білий килим, що огорнув собою степове безмежжя. Дзвінкою луною розходиться степом протяжливе вовче виття, сягає аж до холодних байдужих зірок. Не пощастить тій людині, яка опиниться вночі віч-на-віч із вовчою зграєю, справжньою володаркою степу.
Про все це розповідали мені материнські пісні. Потім образ рідної землі все частіше окреслювали мені художні твори. Вони малювали в моїй уяві буйний неприборканий Дніпро, його піняві хвилі, що з гуркотом котяться до берега. Вони розповіли мені про Запорізьку Січ — міцну, нездоланну фортецю наших славних лицарів, запорозьких козаків. Побачивя і могутні, велетенські церкви, на які багата наша славна Україна, що сяяли білизною та золотом. Побував я і на верхів'ях Карпатських гір, які сягають аж до небес. І в долинах, де скрізь розкидані, наче перлинки, українські хатинки, в яких завжди панує спокій та затишок.
Моя найзаповітніша мрія — побачити все це на власні очі, пуститися у мандри по своїй безмежній Україні, щоб перетворити картини рідної землі, які живуть у моїй уяві, на реальність.
існування нації. Це те, без чого жоден народ не міг би утвердити своє
незалежне становище, надати доказ того, що він вільний або заслуговує на
свободу. Але вільний не обов’язково в політичному аспекті, а більше – в
духовному. Нація без мови – не нація.
Першочергово, звісно, потрібно розглянути картину ставлення молоді до
правильного вживання тих чи інших слів рідної мови під час спілкування у
неформальній обстановці, у невимушеному колективі. Поговорімо, навіть, про
дітей мого віку. Якби лише можна було уявити, скільки слів-сленгів можуть
вигадати підлітки, щоб спілкування набуло більш ближчого їм до душі
забарвлення. Проте, їх далеко не хвилює, що це забарвлення також може
набувати досить темного та брудного відтінку. А нашим обов’язковим
завданням є очистити рідну мову від спотворень та повернути їй народну красу.
Мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто
деформують мову. Тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови –
це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок
перед незалежною, вільною Україною», як казав Олесь Гончар.
Проблема культури мовлення в сучасний період є актуальною і
суттєвою. Для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам
потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури
мовлення. Наприклад, дуже важливо й корисно було б для нас виробляти
стійкі навички мовленневого самоконтролю.
Загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна
катастрофа. Адже мова вже закладається в людині генетично, спадково.
Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. Втрата ж цієї
мови робить особистість душевно біднішою. Тому мову свою потрібно берегти.
Рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це
пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури.
Одним словом, це запорука державності.
Рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. Такої в світі більше
нема і не буде. Тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати?
Отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня
доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її!
Бо такої більше нема на Землі. Хай сучасна молодь засвоїть всі норми
спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої
країни, її надія. Якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то
на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. Тож говорімо рідною
мовою культурно і грамотно!