Майбутнє — це незвіданий шлях, непроста доріжка, яка до кінця невідома звичайній людині. Життя буває різним, але кожному хочеться бачити себе у майбутньому радісним та щасливим. У всі часи людство приваблювало майбуття. Людям завжди хотілося випередити час, дізнатися, що ж їх чекає далі. Але час минав...
Колись я, як і всі діти, змінювала свої бажання щодо професії. Спочатку мені хотілося бути лікарем, потім вчителем і навіть дизайнером одягу... Та все це залишилося у дитинстві, у мріях. Зараз я тільки у шостому класі, але певна, що професію свою ще не обрала.
Щоб уявляти своє майбутнє, треба насамперед поставити перед собою ціль і намагатися досягти її. Тоді легше жити, бо людина знає, що їй потрібно від життя, знає, чого саме вона хоче.
Моя мета зараз — добре вчитися. Я вважаю, якщо захотіти, то все обов'язково здійсниться. Звичайно ж, майбутнє своє я уявляю світлим, хорошим. Варто лиш вірити у свої сили, у себе.
Як усе буде — покаже час. Та недаремно в народі кажуть, що людина — коваль свого щастя, вона сама будує власне життя.
Жили були дві сестри одна працьовита Оленка, а інша лінива Маруся. Оленка встане з ранку дров наколе, господарство нагодує і напоїть, води завдає в хату, замісить тісто і випече хліб. А коли все зробить приймається пряжу плести або вишиванням займається. І їй зовсім не нудно так і проходить у неї день весь в турботах і клопотах. А Маруся прокидається ближче до обіду потягується, сил у неї немає що б, одягнутися просить Оленку до Ні чого їй робити не хочеться не курей нагодувати не води наносити, тільки сидить і думає чим би таким зайнятися, що б нічого не робити. - Піду я працювати до панові, гроші заробляти, а ти залишайся тут і за господарством приглядывай, годуй їх, напувай.Я тобі приготувала на перший час вистачить.- сказала Оленка і пішла. Пройшов рік. В будинку ледарка стала трохи працювати, правда курей стало поменше і їжі теж. Але Маруся запам'ятала одне правило очам страшно, а руки роблять.
Майбутнє — це незвіданий шлях, непроста доріжка, яка до кінця невідома звичайній людині. Життя буває різним, але кожному хочеться бачити себе у майбутньому радісним та щасливим. У всі часи людство приваблювало майбуття. Людям завжди хотілося випередити час, дізнатися, що ж їх чекає далі. Але час минав...
Колись я, як і всі діти, змінювала свої бажання щодо професії. Спочатку мені хотілося бути лікарем, потім вчителем і навіть дизайнером одягу... Та все це залишилося у дитинстві, у мріях. Зараз я тільки у шостому класі, але певна, що професію свою ще не обрала.
Щоб уявляти своє майбутнє, треба насамперед поставити перед собою ціль і намагатися досягти її. Тоді легше жити, бо людина знає, що їй потрібно від життя, знає, чого саме вона хоче.
Моя мета зараз — добре вчитися. Я вважаю, якщо захотіти, то все обов'язково здійсниться. Звичайно ж, майбутнє своє я уявляю світлим, хорошим. Варто лиш вірити у свої сили, у себе.
Як усе буде — покаже час. Та недаремно в народі кажуть, що людина — коваль свого щастя, вона сама будує власне життя.
А Маруся прокидається ближче до обіду потягується, сил у неї немає що б, одягнутися просить Оленку до Ні чого їй робити не хочеться не курей нагодувати не води наносити, тільки сидить і думає чим би таким зайнятися, що б нічого не робити.
- Піду я працювати до панові, гроші заробляти, а ти залишайся тут і за господарством приглядывай, годуй їх, напувай.Я тобі приготувала на перший час вистачить.- сказала Оленка і пішла.
Пройшов рік. В будинку ледарка стала трохи працювати, правда курей стало поменше і їжі теж. Але Маруся запам'ятала одне правило очам страшно, а руки роблять.