Умене є маленьке цуценя, воно грайливе та забавне, але воно не завжди було таким. деякий час назад я знайшов(ла) його на вулиці, в кутку, біля свого дому. цуценя було налякане і не хотіло виходити до мене. я незнав(ла) що робити, прийшов додому засмучений. мама запитала в мене що трапилось і я їй все розповів. вона дала мені трохи їжі з обіду і сказала спробувати ще раз. звичайно ж я не був впевнений що вмене щось із цього вийде, але сподівався. я одразу побіг до нього, положив перед ним їжу і тохи відійшов, щоб знову не злякати. довелося торохи зачекати доки воно мені повірило, но коли це сталося я був найщасливійшою людиною у світі. тепер цуценя жеве у мене гарно їсть і грається зі мною, а я сподіваюсь, що воно забуло про ті події що сталися з ним і на завжди залишиться таким щасливим і забавним цуценям.
Біля нашого будинку росте горобина.Давно вона росте. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога.До неї часто прилітають птахи.Щось щебечуть , розказують їй щось...
Сьогодні мені приснився сон. Стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що минулої осені, ти приберегла для нас ягідки і цілу зиму ми мали чим ласувати.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках.
-Та ,що там я,- відповіла горобина.-Якби не ви, весною гусінь поїла б мої листочки, цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я би й стояла сумна та одинока.
- Та ми ж друзі! І тепер будемо завжди допомагати один -одному!- весело зачиркали пташеки і полетіли далі.
Прокинулась я, виглянула в вікно і знову побачила на горобині пташок.А вони і справді друзі!
Дружба.
Біля нашого будинку росте горобина.Давно вона росте. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога.До неї часто прилітають птахи.Щось щебечуть , розказують їй щось...Сьогодні мені приснився сон. Стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що минулої осені, ти приберегла для нас ягідки і цілу зиму ми мали чим ласувати.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках.
-Та ,що там я,- відповіла горобина.-Якби не ви, весною гусінь поїла б мої листочки, цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я би й стояла сумна та одинока.
- Та ми ж друзі! І тепер будемо завжди допомагати один -одному!- весело зачиркали пташеки і полетіли далі.
Прокинулась я, виглянула в вікно і знову побачила на горобині пташок.А вони і справді друзі!