Здравствуйте скоротить этот текст: Слухайте, дітки казочку про дерева. Про те, яку вони дають нам користь. І тому їх не можна кривдити.
У затінку гіллястих дерев люди викопали дві криниці – велику і маленьку. З великої криниці брав воду дідусь., бабуся і малий Петрик.
З маленької криниці пила воду пташка і пив воду зайчик.. Пила куріпка з дітками. Пила і кізочка з козенятами. Приходила пити і корівка з телятами.
Як тут було гарно! Коли ж прилетів сюди вітер, то дуже сердився. Ніколи не міг спокійно перелетіти через дерева. Гу-у-у-у! Як він налітав на дерева, як нагинав їх додолу!
А коли прилетів вітер із дощовою хмарою, то йому теж було важко перемайнути через дерево. І завжди цей вітер віддавав майже всю воду.
Та ось дерева зрубали.
Тепер ніхто не затримував дощового вітру. І він не віддавав воду. А коли до криниць прилітав вітер-суховій, то щоразу забирав воду.
І що ж? Обидві криниці висохли. Дідусь, бабуся і Петрик зосталися без води. Навколо все висохло.
Плакала пташка. Плакав зайчик. Куріпочка вмирала від спраги. Козеня не мало де напитись. Телятко теж.
Якось прийшов лісничий і сказав: „Дерева тримають вологу. Без дерев не буде води.” І тоді вийшли діти. Стали гуртом дерева садити. Швидко молоді дерева поприймалися й почали рости.
Через багато років виросли нові дерева. Знову гув вітер, нагинав дерева додолу. Але вони не піддавалися.
І коли приходив вітер із дощовою хмарою, дерева спиняли його і забирали воду.
Скоро у великій і малій криниці знову було повно води. Знову всі приходили по воду і раділи, що вона є.
І звірята, і пташки теж тішилися. Буде тепер що їсти і пити! І деревам і за те, що бережуть воду!
не вір словам , а вір ділам
семеро одного не ждуть
хто питає, той не блудить
не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке?
чули дзвін та не узнали, де він
не знав, не знав та й забув
моя хата скраю, я нічого не знаю
якщо на своєму язиці не втримаєш, то на чужий не сподівайся
горе тому жить, хто життям не дорожить:)
Як овечка: не мовить ні словечка.Не так то він діє, як тим словом сіє.Кого не б'є слово, тому й палиця не За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Дурний язик — голові не приятель.Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.Не кидай слова на вітер.Слово — не полова, язик — не помело.Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.
Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість.
Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився.
Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі.
Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.