Згрупувати іменники за відмінами: День, свято, весна, покоління, круча, левеня, дівча, мотор, дядько, комбайн, хвороба, тінь, бджола, радість, дрова, магістраль, гордощі, меню, гай, країна, ім’я, мавпенятко, лід, гора, верховіття, відповідь, розкіш, лоша, солодощі, черговий, міст, канікули, завіса, дітвора, сирота, шахи, ребус, радість, чоло, курча, любов, галузь, сяйво, зайча, плем’я, скатерть, путь, море, воїн, сутінки.
ЗРАЗОК:
І відміна: круча, …
ІІ відміна: день, …
ІІІ відміна: тінь, …
ІV відміна: левеня, …
Не належать до жодної відміни: дрова, …
Це і вміння любити, творити, здійснювати неможливе, долати все нові і нові горизонти, нести життя і красу у цей світ. У нашому ХХІ столітті все важче і важче залишатися Людиною. У час нових технологій, постійного руху вперед, люди забувають про своє високе призначення, все частіше гору беруть низькі інстинкти та почуття: жадоба, заздрість, ненависть, злість, бажання руйнувати.
А свої таланти люди спрямовують не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всього живого. Довкола нас все більше стає зла: зрада, ненависть, насильство, війни. І так рідко можна зустріти добро, чесність, порядність, справедливість, пристойність, порозуміння, любов. Вже не діє принцип “один за всіх і всі за одного”, тепер кожен сам за себе. Стільки байдужих людей довкола, і рідко хто подасть руку, щоб до . дехто ладен переступити через будь-які закони, аби тільки досягти своєї мети. Люди думають тільки про гроші, про матеріальні цінності, забуваючи про все духовне. Більше схвильовані наповненість свого гаманця, аніж багатством душі.
А таке поняття як повага поступово зникає з нашого життя. Діти не поважають батьків, вважають, що вони заважають їм робити те, що вони хочуть. Молодь не поважає людей похилого віку, навіть місця у громадському транспорті не звільняють, хоча серед них можуть бути ті, що заслуговують не тільки на повагу, а на вселюдську вдячність. Знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання “Людина”.
В першу чергу це герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, це пожежники, які кидаються у палаючий будинок, намагаючись врятувати незнайому для них людину. На повагу може заслуговувати і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, хвилюючись за нашу долю. Далеко не всі люди заслуговують на повагу, але вони є. І наше завдання поповнювати їх ряди, не обов’язково робити якісь подвиги, головне бути людяним, навчитися любити рідних, поважати прагнення, думки й почуття інших людей, жити за законами честі, моралі – тими складовими, що і становлять основу того, що робить нас Людьми. Тоді не виникатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. А головне, кожна людина повинна працювати над собою, самовдосконалюватися та розвиватися як фізично, так і духовно, інтелектуально, бути всебічно розвиненою, освіченою.
Щоб тебе поважали, потрібно бути Людиною, бути вихованим, милосердним, доброзичливим, жити за правилом: “Поводься з людьми так, як хочеш, щоб вони поводилися з тобою”. Треба пам’ятати, що ти живеш на світі не один, що тебе оточує багато людей. Бути людиною – це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. І наше завдання не забувати про це.
1. У життя дороги стеляться мені.
2. Коли ти не озброїшся проти нудьги, то дивися, щоб ця тварюка не зіпхнула тебе з чесноти на моральне зло.
3. Коли говориш з усіма, то значить ні до кого.
4. Доки не висохне криниця, не будеш знати цінності води.
5. Хто свою матір поважає, чужої не буде кривдити.
6.Позбувшися хвоста, лисиця й інших до того буде намовляти.
7. Роблячи добро, не оглядайся.
8. Вирушаючи в дорогу, розпитай про спутника.
9. Якби ми раділи, якби матері не сивіли.
10. Батьки переживають за те, щоб діти були ситі, проте не завжди турбуються, щоб були тямковиті.
11. Дурник говорить про те, що він їв, проте не розказує що прочитав.
12. Світ мені усміхається тепло, і розлуки немає-таки.