В настоящий момент, в начале двадцать первого столетия, мы уже, кажется, знаем роль человека в мире. Именно он, уничтожив природу, создал вокруг себя «окружающую среду», именно он поставила планету на край бездны своим атомным безумием; он словно угрожает всему живому. И все же, мы тоже часть этой природы. Мы держим и любим домашних животных, мы готовы отдать последние деньги, для того, чтобы нашим любимцам было удобно и вкусно; мы разводим цветы и садим деревья; мы прикладываем титанические усилия для того, чтобы выжили виды, которые находятся на грани исчезновения. Человек и природа. Эти два понятия взаимосвязаны в настоящий момент, как никогда. Человек не может жить без природы, без голосов птиц и весеннего наводнения, без яркого теплого солнца и грустного осеннего листопада. Даже без таких самых простых вещей мы не можем прожить, как хлеб и вода. А это тоже дает нам природа. =) на деюсь пайдёт
Бездумність… Це слово є синонімом легковажності, нерозсудливості, необачності, зрештою, просто несерйозності. За моїми власними такі якості людини досить-таки часто призводять до справжнього лиха.
Буває, що від бездумності дорослих страждають малі діти. Якщо батько напідпитку бавиться з малюком, підкидаючи його аж до стелі, то він може важко травмувати дитину. Якщо мати відпустила дитину саму на вулицю, то з нею може трапитися навіть непоправне. На моє переконання, будь-яка доросла людина повинна відповідати за свої вчинки.
На користь моєї думки можу навести аргументи з художньої літератури.
В романі Олеся Гончара «Тронка» є епізод, коли молоді люди Віталік і Тоня відправляються на берег моря. Далеко у морі вони бачать напівзруйнований корабель і вирішують по туди на маленькому суденці. Вилізши на палубу цього військового крейсера, вони побачили, що їхній човник відплив у відкрите море, бо хлопець не потрудився надійно його прив»язати. Дістатися до берега вони не могли. Довелося заночувати на палубі. Віталий уявляє, як мати буде плакати. “Вони сидять, мов останні діти землі, мов сироти людства”. У них не було майже ніякої надії на порятунок. Молоді люди могли загинути від голоду, спеки та спраги, якби чудом їх не врятували.
Повертаючись до думки про відповідальність за свої необдумані вчинки, хочу згадати п»єсу Олекси Коломійця «Дикий Ангел». У ній син головного героя на ім»я Петро нерозважливо поставив підпис під проектом майбутньої будівлі, яка була абсолютно недоречною на цьому місці. Але совість не дозволила йому піти на цей вчинок. Зрештою, він вчинив благородно – написав заяву про звільнення з високої посади.
Згадаймо Нору з однойменного твору Г.Ібсена. Головна героїня теж робить бездумний вчинок: вона підробила на векселі підпис свого померлого батька. Вона прагнула таким чином врятувати свою сім»ю, але це призвело до її розпаду.
На завершення свого роздуму можу зазначити, що у житті всьому є місце – і жартам, і сміху, і легковажності… Але людина мусить контролювати свої вчинки, частіше замислюватися над тим, щоб не схибити у важливій ситуації, бо це може призвести до великої біди.
Велика це біда – бездумність вчинку.
Бездумність… Це слово є синонімом легковажності, нерозсудливості, необачності, зрештою, просто несерйозності. За моїми власними такі якості людини досить-таки часто призводять до справжнього лиха.
Буває, що від бездумності дорослих страждають малі діти. Якщо батько напідпитку бавиться з малюком, підкидаючи його аж до стелі, то він може важко травмувати дитину. Якщо мати відпустила дитину саму на вулицю, то з нею може трапитися навіть непоправне. На моє переконання, будь-яка доросла людина повинна відповідати за свої вчинки.
На користь моєї думки можу навести аргументи з художньої літератури.
В романі Олеся Гончара «Тронка» є епізод, коли молоді люди Віталік і Тоня відправляються на берег моря. Далеко у морі вони бачать напівзруйнований корабель і вирішують по туди на маленькому суденці. Вилізши на палубу цього військового крейсера, вони побачили, що їхній човник відплив у відкрите море, бо хлопець не потрудився надійно його прив»язати. Дістатися до берега вони не могли. Довелося заночувати на палубі. Віталий уявляє, як мати буде плакати. “Вони сидять, мов останні діти землі, мов сироти людства”. У них не було майже ніякої надії на порятунок. Молоді люди могли загинути від голоду, спеки та спраги, якби чудом їх не врятували.
Повертаючись до думки про відповідальність за свої необдумані вчинки, хочу згадати п»єсу Олекси Коломійця «Дикий Ангел». У ній син головного героя на ім»я Петро нерозважливо поставив підпис під проектом майбутньої будівлі, яка була абсолютно недоречною на цьому місці. Але совість не дозволила йому піти на цей вчинок. Зрештою, він вчинив благородно – написав заяву про звільнення з високої посади.
Згадаймо Нору з однойменного твору Г.Ібсена. Головна героїня теж робить бездумний вчинок: вона підробила на векселі підпис свого померлого батька. Вона прагнула таким чином врятувати свою сім»ю, але це призвело до її розпаду.
На завершення свого роздуму можу зазначити, що у житті всьому є місце – і жартам, і сміху, і легковажності… Але людина мусить контролювати свої вчинки, частіше замислюватися над тим, щоб не схибити у важливій ситуації, бо це може призвести до великої біди.