Практичне заняття з української мови переноситься на вівторок. Русло ріки обміліло. Кожного ранку я роблю зарядку. Моя сестра разом із сусідською дівчинкою пішла на прогулянку. Пора наливати каву в чашки. Сьогодні на занятті присутні чотирнадцять студентів. Жаль, що ми не купили того костюма. Замело дорогу снігом – ні проїхати, ні пройти. У нас велика сім’я: три брати та дві сестри. Я кажу, що треба привести в порядок наш сад. Верба нахилила своє гілля над самою водою. Батьківські збори відбудуться о шостій. Як гарно вранці босоніж пройти по траві. Дідові вже минуло вісімдесят. До мого вікна прилетів голуб. На День Перемоги всі ветерани несли квіти до могили Невідомого солдата. Мама лягла відпочити, тому що в неї заболіла спина. Літак летів дуже високо в небі. Моя маленька сестричка, допомагаючи мамі, побила тарілки. Леся Українка колись зупинялася в цьому будинку. Надійка заплела у косу червоний бант. У нашому місті працює оптовий ринок. У гаю тихо, спокійно, аж велично. Широко розтягнулись поля пшениці. Полохливі зайці розбіглися в різні боки. На тому з’їзді письменників підіймалося багато важливих питань. Кожного ранку водії повинні розвезти свіжий хліб. Мама завжди дає мені з собою легкий сніданок. Друкарня планує цього року видання тлумачного словника. Багато дітей займається в гуртку виразного читання. Ці вірші треба вивчити напам’ять протягом модулю. Із цього будинку добре видно міський драмтеатр. Мати попросила мене відвести молодшу сестру в дитсадок. Смажена камбала дуже смачна.
Ольга Басараб - член багатьох громадських організацій - у середині двадцятих років двадцятого століття стала найяскравішим символом боротьби за українську державу. Батьківський рід Ольги належав до давніх і відомих священицьких родів, відомих в австро–угорській Галичині. Ольга народилася 1 вересня 1889 року на території сучасної Івано–Франківщини. Її життєпис був нетиповим для жінки того часу. Вона змалку навчалася у приватному пансіоні для дівчат у Німеччині, потім у ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі та на курсах Віденської торгової академії. Після повернення до Львова Ольга розпочинає працювати в українському банку «Дністер», а також стає членом головного відділення львівської «Просвіти» та товариства «Сокіл-Батько».
З Дмитром Басарабом, своїм майбутнім чоловіком, Ольга познайомилася, навчаючись у Перемишлі. Вони повінчалися під час першої Світової війни у Відні. Після першого ж бою 22 червня 1915 року на італійському фронті Дмитра Басараба було нагороджено хрестом Заслуги ІІІ класу. Посмертно.
Ольга дедалі більше посв'ячує себе громадській праці у воєнних умовах. Ще раніше разом із подругами вона створила першу жіночу чоту. І хоча, на відміну від подруг, Ольга не вдягнула військову форму однострою, вона присвятилася праці у віденському Українському жіночому комітеті до пораненим українським воїнам австрійської армії, Українській Лізі миру й свободи та Українській секції Міжнародного Червоного Хреста. З 1918 року Ольга Басараб працювала секретарем Українського посольства у Фінляндії, водночас була українською розвідницею, відвідувала різні західноєвропейські держави. 1923 року Ольга переїхала до Львова, була зв'язковою Євгена Коновальця - основоположника української військової організації.
Її ім'я стало окремим поняттям історії визвольного руху. По сьогодні одна з гілок родини Басарабів, яка проживає в Північній Америці, зберігає традицію: коли народжується перша дівчинка її називають Ольгою та намагаються до кінця життя зберегти її дівоче прізвище.
Ольга Басараб - член багатьох громадських організацій - у середині двадцятих років двадцятого століття стала найяскравішим символом боротьби за українську державу. Батьківський рід Ольги належав до давніх і відомих священицьких родів, відомих в австро–угорській Галичині. Ольга народилася 1 вересня 1889 року на території сучасної Івано–Франківщини. Її життєпис був нетиповим для жінки того часу. Вона змалку навчалася у приватному пансіоні для дівчат у Німеччині, потім у ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі та на курсах Віденської торгової академії. Після повернення до Львова Ольга розпочинає працювати в українському банку «Дністер», а також стає членом головного відділення львівської «Просвіти» та товариства «Сокіл-Батько».
З Дмитром Басарабом, своїм майбутнім чоловіком, Ольга познайомилася, навчаючись у Перемишлі. Вони повінчалися під час першої Світової війни у Відні. Після першого ж бою 22 червня 1915 року на італійському фронті Дмитра Басараба було нагороджено хрестом Заслуги ІІІ класу. Посмертно.
Ольга дедалі більше посв'ячує себе громадській праці у воєнних умовах. Ще раніше разом із подругами вона створила першу жіночу чоту. І хоча, на відміну від подруг, Ольга не вдягнула військову форму однострою, вона присвятилася праці у віденському Українському жіночому комітеті до пораненим українським воїнам австрійської армії, Українській Лізі миру й свободи та Українській секції Міжнародного Червоного Хреста. З 1918 року Ольга Басараб працювала секретарем Українського посольства у Фінляндії, водночас була українською розвідницею, відвідувала різні західноєвропейські держави. 1923 року Ольга переїхала до Львова, була зв'язковою Євгена Коновальця - основоположника української військової організації.
Її ім'я стало окремим поняттям історії визвольного руху. По сьогодні одна з гілок родини Басарабів, яка проживає в Північній Америці, зберігає традицію: коли народжується перша дівчинка її називають Ольгою та намагаються до кінця життя зберегти її дівоче прізвище.