У Києві в Русанівці, жила дівчинка Уля. Щоранку Уля із своєю бабусею виходили на прогулянку. Вони бродили над каналом, уголос читали на лавочці казки, а інколи каталися на човні.
Одного разу, вертаючись додому, Уля побачила біля свого під’їзду незнайомого хлопчика. Він сидів на візку, а на колінах у нього лежала книжка. Він був якийсь сумний і байдужий.
— Ти що, наш сусід? — запитала Уля. Хлопчик відповів що два дні тому вони переїхали сюди, тоді Утя запитала чому він не гуляє, на що хлопчик відказав, що в нього хворі ноги. Улі стало ніяково тоді вона запитала його:
— А хочеш, пограємо в шашки, ти будеш білими, перший ходити. І хлопчик погодився хоча і не вмів добре грати.
Уля навчилася грати в шашки так добре, що інколи навіть вигравала в свого тата. Однак зараз вона вирішила, що навмисне програє хлопчикові й, може, хоч трохи розважить його. Але Уля поступово так захопилася грою, що забула про свій намір, і придумала таку комбінацію, що хлопчик втратив за раз аж три свої шашки, а свою поставила в дамки. Хлопчик ніяково усміхнувшись... здався. Уля спам’яталася, та було пізно. Аби втішити хлопчика, вона запропонувала навчити його добре грати і трохи його покатати Іі не чекаючи згоди, вона зрушила з місця візок і покотила його по асфальтовій доріжці.
1)Разом:
додому
чимдуж
навесні
поволі
вголос
врозсип
врівень
повсякчас
внічию
спідлоба
щоправда
дедалі
Окремо та через дефіс:
час від часу
з гори
на ходу
на початку
до побачення
де-небудь
без відома
на бік
на четверо
на прощання
на силу
до пари
на совість
рік у рік
видимо не видимо
в обмін
по-моєму
по суті
в головному
на славу
зі зла
хоч не хоч
за рахунок
у вічі
без сумніву
від ранку
до вечора
до пори
на відмінно
в цілому
одним-один
на-гора
всього на всього
рано-вранці
слово в слово
2)надвечір
по-третє
будь-де
рік у рік
у стократ
на видноті
по-новому
більш-менш
абияк
у п'ятьох
нарізно
якнайбільше
мимохіть
по-німецьки
знов-таки
Відповідь:
У Києві в Русанівці, жила дівчинка Уля. Щоранку Уля із своєю бабусею виходили на прогулянку. Вони бродили над каналом, уголос читали на лавочці казки, а інколи каталися на човні.
Одного разу, вертаючись додому, Уля побачила біля свого під’їзду незнайомого хлопчика. Він сидів на візку, а на колінах у нього лежала книжка. Він був якийсь сумний і байдужий.
— Ти що, наш сусід? — запитала Уля. Хлопчик відповів що два дні тому вони переїхали сюди, тоді Утя запитала чому він не гуляє, на що хлопчик відказав, що в нього хворі ноги. Улі стало ніяково тоді вона запитала його:
— А хочеш, пограємо в шашки, ти будеш білими, перший ходити. І хлопчик погодився хоча і не вмів добре грати.
Уля навчилася грати в шашки так добре, що інколи навіть вигравала в свого тата. Однак зараз вона вирішила, що навмисне програє хлопчикові й, може, хоч трохи розважить його. Але Уля поступово так захопилася грою, що забула про свій намір, і придумала таку комбінацію, що хлопчик втратив за раз аж три свої шашки, а свою поставила в дамки. Хлопчик ніяково усміхнувшись... здався. Уля спам’яталася, та було пізно. Аби втішити хлопчика, вона запропонувала навчити його добре грати і трохи його покатати Іі не чекаючи згоди, вона зрушила з місця візок і покотила його по асфальтовій доріжці.
Пояснення: