— Здоров був, їжаче!(кома при звертанні, знак оклику в кінці окличного речення)
— Здоровенькі й ви будьте, — відповів їжак і згорнувся клубочком. (кома і тире при передачі прямої мови та слів автора)
— Як здоров’ячко?(в кінці питального речення знак питання)
крапка в кінці розповідного речення)
— А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось. (кома при звертанні, крапка в кінці розповідного речення)
— Не можу, — відповідає. — Я ще не вмивався. (тире, кома при передачі прямої мови та слів автора на письмі)
— А знаєш, — каже лисиця, — я тепер уже не їм м’яса, самі овочі. (кома і тире при передачі прямої мови; у другому реченні кома при переліченні стоїть). Сьогодні цілий ранок з кроликами на капусті паслася. Та й наїлася ж!..(кома в кінці розповідного речення, знак оклику в кінці окличного речення)
— Та що ви кажете?! (знак питання в кінці питального речення, знак оклику для підсилеення інтонації запитання). А я оце саме хотів вам сказати, що біля старої вільхи виводок тетеревенят пасеться.(кома в СПР реченні, крапка в кінці розповідного речення).
— Де це? — так і підскочила лисиця. (знак питання в кінці питального речення; тире для відокремлення прямої мови від слів автора)
— За струмочком праворуч. Та куди ж ви? (крапка в кінці розповідного речення, знак питання в кінці питального)
— Побіжу, ніколи...(кома при переліченні, крапки свідчать про незваершеність фрази). І лисиці як не було. (крапка в кінці розповідного речення)
Розгорнувся їжак:
— Піди-но, побігай! Нас, голубонько, не обдуриш... ( двокрапка, тире при передачі слів автора і прямої мови, комами виділено звертання, крапки в кінці свідчать про незавершеність фрази).
Село моє зелено-кучеряве, Між верб, ставків виблискує кришталь. Поміж лугів, поміж пахучі трави Нічлава тихо в'ється в синю даль. Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село. Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави. Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви. Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями. З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки. Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок. І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки. Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари... На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років. Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив. Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.
— Здоров був, їжаче!(кома при звертанні, знак оклику в кінці окличного речення)
— Здоровенькі й ви будьте, — відповів їжак і згорнувся клубочком. (кома і тире при передачі прямої мови та слів автора)
— Як здоров’ячко?(в кінці питального речення знак питання)
крапка в кінці розповідного речення)
— А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось. (кома при звертанні, крапка в кінці розповідного речення)
— Не можу, — відповідає. — Я ще не вмивався. (тире, кома при передачі прямої мови та слів автора на письмі)
— А знаєш, — каже лисиця, — я тепер уже не їм м’яса, самі овочі. (кома і тире при передачі прямої мови; у другому реченні кома при переліченні стоїть). Сьогодні цілий ранок з кроликами на капусті паслася. Та й наїлася ж!..(кома в кінці розповідного речення, знак оклику в кінці окличного речення)
— Та що ви кажете?! (знак питання в кінці питального речення, знак оклику для підсилеення інтонації запитання). А я оце саме хотів вам сказати, що біля старої вільхи виводок тетеревенят пасеться.(кома в СПР реченні, крапка в кінці розповідного речення).
— Де це? — так і підскочила лисиця. (знак питання в кінці питального речення; тире для відокремлення прямої мови від слів автора)
— За струмочком праворуч. Та куди ж ви? (крапка в кінці розповідного речення, знак питання в кінці питального)
— Побіжу, ніколи...(кома при переліченні, крапки свідчать про незваершеність фрази). І лисиці як не було. (крапка в кінці розповідного речення)
Розгорнувся їжак:
— Піди-но, побігай! Нас, голубонько, не обдуриш... ( двокрапка, тире при передачі слів автора і прямої мови, комами виділено звертання, крапки в кінці свідчать про незавершеність фрази).
у дужках пояснення розділових знаків.
Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село.
Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари...
На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.