Речення з однорідними членами. Кома між однорідними членами Однорідними називаються члени речення, що виконують одну синтаксичну функцію та пояснюють той самий член речення. Однорідні члени речення мають такі ознаки: - займають позицію одного члена речення; - пов’язані між собою сурядним зв’язком; - пов’язані з тим самим членом речення підрядним зв’язком; - виражають однотипні поняття; - мають переважно однакове морфологічне вираження. Однорідними можуть бути як окремі члени речення (присудки, підмети, додатки, означення, обставини), так і цілі сполучення слів у середині речення: Були і ревнощі, і муки, і докори, і вірші, розпачем налиті — однорідні підмети. Там хати садками вкриті, срібним маревом повиті — однорідні присудки. І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю, мов дівчину, в зеленому гаю — однорідні додатки. Береги річки положисті, з великими піщаними плесами, з рідкими кущиками верболозу — однорідні означення. Яблуні дихали цвітом росяно, червоно, біло — однорідні обставини. Однорідні члени речення, що не мають при собі пояснюючих слів, називаються простими: Жито, пшениця і овес — усе разом поспіло й посохло. Однорідні члени речення, при яких є пояснюючі слова, називаються поширеними: На вулиці за хвірткою спинилося двоє перехожих — селянин у брилі і селянка з порожньою сулією з-під молока. Зверніть увагу! Не належать до однорідних членів речення: - слова, що повторюються з метою підкреслення тривалості дії, множини предметів: Іде Котигорошко тим лісом, іде та й іде; - слова у фразеологічних зворотах: ні риба ні м’ясо, і вдень і вночі, ні те ні се; - слова в однаковій формі, що виступають єдиним присудком: Піди виглянь надвір поєднання однорідних членів речення можуть бути: без сполучників, лише сполучниками сурядності, а також комбінованими — безсполучниковим і сполучниковим зв’язками: А я дивлюсь на сизий від води городець, на розпатлані дерева саду, на віхті туману — без сполучників. Широка й безкрая долина зачорніла поміж пологими горами — сполучник сурядності. Нехай же слово, слово золото, печалиться, сміється і цвіте — комбінований. Граматичними засобами вираження однорідності є сурядні сполучники: - єднальні: і (й), та (в значенні і), і-і, ні-ні, ані-ані: І сниться їй той син Іван і уродливий, і багатий. - протиставні: а, але, та (в значенні а), однак, проте, тільки, хоч, зате, а також парні сполучники хоч...але, хоч...проте, хоч...зате: Тече вода в синє море, та не витікає. - розділові: або, чи, а чи, хоч, чи то, як не...то, то...то, не то...не то, чи то...чи то, чи...чи: У Килини та Горпини як не свадьба, то родини. Розділові знаки між однорідними членами речення Кома ставиться: - між однорідними членами, коли немає сполучників: Не дивися так привітно, яблуневоцвітно, не милуй мене шовково, ясносоколово. - між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками: Полетіла б я до тебе, та крилець не маю. - між однорідними членами речення, з’єднаними повторюваними сполучниками: А човен колихається й колихається, вихоплює з пожмакованих хвиль то плескіт, то зітхання, то клекіт, то гнів. - між парами однорідних членів, з’єднаних сполучниками: Крик та гук, регіт та жарти стоять над річкою. - перед другою частиною парного сполучника як...так, не тільки...а й, хоч...але (та), не так...як, що з’єднує однорідні члени: Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною. - коли частина однорідних членів речення з’єднана безсполучниково, а частина — повторюваними сполучниками і (й), та (= і), кома ставиться між усіма однорідними членами, у тому числі і між першими двома (перед першим сполучником): Я пам’ятаю вчительку мою, просту, і скромну, і завжди спокійну. Кома не ставиться: - коли розділові та єднальні сполучники вжиті один раз: Вода при березі починала каламутитись і жовкнути. - між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух і його мету: Ой ти, гарний Семене, прийди сядь коло мене. Але: Приходь, посидимо (різні форми дієслів); - між двома однаковими або близькими за значенням словами, з яких друге вжито з часткою не, якщо така словосполука є одним цілим: Вона на нього дивиться не надивиться, дише не надишеться. - у стійких фразеологічних висловах: ні риба ні м’ясо, і сміх і гріх, і вдень і вночі, ні живий ні мертвий, ні пуху ні пера тощо.
Кожна людина в світі прагне до того, аби до неї ставилися справедливо. Ми хочемо, щоб наші здібності цінували, щоб наші дії та старання було винагороджено. І також ми усвідомлюємо, що за погані вчинки нас хвалити не будуть. Десь глибоко у свідомості кожної людини лежить розуміння того, що за добро варто платити добром, а зло має бути покараним. Отак в загальних рисах ми розуміємо поняття справедливість. Якби все так і було в житті, то людині було б легко вибирати правильний шлях до своєї мети.
Проте в дійсності ми часто стикаємося з тим, що життя несправедливе. Усі ми різні – за зовнішністю, характером, вдачею. Комусь пощастило,і він від природи гарний та здоровий, а хтось інший ні. І звичайно, йому це видається несправедливим. Хтось важко працює та все одно живе бідно, а хтось здобуває багатство нечесним Часто ми не отримуємо вдячності за добрі вчинки – хіба це справедливо?
Протягом багатьох віків у суспільстві зберігається соціальна несправедливість, часто люди зазнають утисків та переслідувань за свої погляди. Історія нашого народу – яскравий тому приклад. Зараз здається, що «справедливість» легко купити за гроші. Усе це створює сумну картину та підводить нас до невтішного висновку про те, що справедливості в світі немає.
Та все ж на мою думку, наш світ – не світ хаосу, і справедливість існує. Вона не така щоб вкласти її у певну формулу. Як на мене, то справедливість найближче до «золотого правила» - ставитися до інших так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Не треба робити тих речей, які по відношенню до себе ми вважаємо неприйнятними. Бо ми не можемо відповідати за дії всіх інших людей в світі та чекати від них безумовно справедливого ставлення до себе, проте ми можемо самі – кожен з нас – ставитися зі справедливістю до інших. Бути уважними до близьких, не чинити кривди, не будувати свого щастя на нещасті інших, відкривати свої таланти всупереч усім негараздам та йти до своєї мети, не шкодячи іншим.
Кожна людина в світі прагне до того, аби до неї ставилися справедливо. Ми хочемо, щоб наші здібності цінували, щоб наші дії та старання було винагороджено. І також ми усвідомлюємо, що за погані вчинки нас хвалити не будуть. Десь глибоко у свідомості кожної людини лежить розуміння того, що за добро варто платити добром, а зло має бути покараним. Отак в загальних рисах ми розуміємо поняття справедливість. Якби все так і було в житті, то людині було б легко вибирати правильний шлях до своєї мети.
Проте в дійсності ми часто стикаємося з тим, що життя несправедливе. Усі ми різні – за зовнішністю, характером, вдачею. Комусь пощастило,і він від природи гарний та здоровий, а хтось інший ні. І звичайно, йому це видається несправедливим. Хтось важко працює та все одно живе бідно, а хтось здобуває багатство нечесним Часто ми не отримуємо вдячності за добрі вчинки – хіба це справедливо?
Протягом багатьох віків у суспільстві зберігається соціальна несправедливість, часто люди зазнають утисків та переслідувань за свої погляди. Історія нашого народу – яскравий тому приклад. Зараз здається, що «справедливість» легко купити за гроші. Усе це створює сумну картину та підводить нас до невтішного висновку про те, що справедливості в світі немає.
Та все ж на мою думку, наш світ – не світ хаосу, і справедливість існує. Вона не така щоб вкласти її у певну формулу. Як на мене, то справедливість найближче до «золотого правила» - ставитися до інших так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Не треба робити тих речей, які по відношенню до себе ми вважаємо неприйнятними. Бо ми не можемо відповідати за дії всіх інших людей в світі та чекати від них безумовно справедливого ставлення до себе, проте ми можемо самі – кожен з нас – ставитися зі справедливістю до інших. Бути уважними до близьких, не чинити кривди, не будувати свого щастя на нещасті інших, відкривати свої таланти всупереч усім негараздам та йти до своєї мети, не шкодячи іншим.