Знайдіть у тексті сполучники. визначте, до якого розряду за функцією вони відносяться. вислів «вийти на вулицю» означав «з'явитися на люди», «показатися людям». вулиця не тільки обнародувала суспільне життя кожного її мешканця, а й дисциплінувала, якщо хочете, - зобов'язувала«не виносити сміття», не бути «на людських язиках»,тобто заручитися гарною славою про себе. дівчата, виходячи на вулицю, неодмінно переодягалися, чепурилися. проходячи повз гурт, кожен намагався «виявити себе» - чемно вітався, розпитував про життя-буття, здоров'я, й неодмінно складалася думка про людину: «дивись, яка чемна дівчина», «от гарний хлопець у павлюків», і вже убивче, зневажливе: «пройшов вовкулакою», «несеться, що й землі під носом не бачить» . для вулиці були свої, що їх ніхто не міг змінити, закони й традиції. іноді вони, правда, переростали усталені межі, почасти робили з мухи слона, народжувалися домисли й плітки, але жили вони недовгим життям, - на зміну приходили, утверджувалися здорові норми контролю й самоконтролю. недарма казали: «не вулиця свиню псує, а свиня вулицю! ». вулиця була й місцем спілкування літніх людей. у вільний від роботи час і свята на ній завжди збиралися бабусі й дідусі, котрі, присівши на колоди, вели розмови, згадували, олюднювали новини. тому кожен господар намагався тримати в охайності колохатню частину вулиці - замітав моріжок, чинив тин, висаджував квіти й дерева. це була своєрідна візитка вдатливості господаря й господині, їхніх дітей(за в.скуратівським).
Плекаймо рідну мову
Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується мови. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його культуру. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім'ю. К. Д. Ушинський відзначав: "Коли зникає мова — народу нема більше!"
Заборона української мови спричинила зникнення у небуття кількох десятків років нашої історії. У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найважливіші з них — вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана і повага, мир і злагода, дружба і товариськість.
Для того, щоб мова могла прийти нам на до ми повинні постійно дбати про неї. Добру пораду українцям дав М. Рильський у поезії "Мова":
Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків’яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця – дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам’ятник Т. Г. Шевченку. Пам’ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам’ятник Тарасу Шевченку – своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам’ятник височіє між головною магістраллю міста – Сумською вулицею – і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.
Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам’ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам’ятник стоїть у мальовничому місці – у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам’ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, – кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам’ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.
Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок – він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, – людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.