У якому б куточку землі не опинилася людина, рідний край вона не забуде ніколи. І, звичайно ж, у кожного з нас на Батьківщині є улюблений куточок природи. Це найкрасивіше місце, в якому можна побути наодинці з собою. Для мене – це ліс з невеликою річечкою. Чому це місце так притягує? Згадую зимові деньки, коли кружляє метелиця, дерева надягають розкішний білосніжний наряд, світить яскраве сонце. Лісова стежка стає світлою і просторою, під ногами хрумтить сніг. Як приємно побродити по такому лісу, помилуватися його красою, зануритися в свої мрії. Прогулянка приводить на прекрасну галявину, де ми часто проводимо час з друзями. Це мій улюблений затишний куточок.Добре тут побувати і влітку. Ласкаве сонце, блакитне небо, зелена трава. А як прекрасно тут виглядає горобина! З весни до осені вона ошатна. Кожен день ягоди на ній стають все яскравіше. А потім на лісовій галявині спалахують горобинові багаття. Горять вони довго і опромінюють лісову галявину своєю яскравістю. На веселий бенкет прилітають сюди ватаги дроздів. Хіба не приємно насолоджуватися красою такого куточка природи?Біля горобини здригається своїм листям осика. Всі ми знаємо, що осика постійно тремтить, як тільки з'явиться хоч невеликий вітерець. Тонкий довгий черешок, до якого кріпиться листова пластинка, сприяє такому стану дерева. Вітер крутить листочки осики так, як захоче, тому вона і тремтить. Дивовижне дерево! Здається, що через його рух ліс просто оживає.Звичайно, в моєму улюбленому лісі можна знайти і інші чудові місця, але саме ця галявинка запам'яталася мені найбільше. Кожен раз я буваю там з великим задоволенням. Дуже важливо помітити красу рідної природи, вдивитися і побачити її таємниці.Ще хочу зазначити, що поруч з моєю улюбленою лісовою галявиною протікає річечка, біля якої я провела все дитинство. Якщо придивитися, здається, що річка оточується незвичайним мереживом, яке ніби створене руками майстринь. Це дивовижне по красі мереживо створюють берізки і розлогі верби, зарості очерету і тополі. Прийдеш на таку галявинку, ляжеш на траву і дивишся в небо, довіряючи власні мрії хмарам гаючи за тим, як згасають сонячні промені і грають зайчиками в деревах, у воді, в листі.Улюблений куточок рідної природи – це найпрекрасніше місце для кожного з нас. Це місце заховано від сторонніх очей. Тут можна посидіти в тиші, залишитися зі своїми думками і мріями. А можна посидіти з друзями біля багаття. Природа завжди допомагає нам зрозуміти самих себе. І в рідні краї ми хочемо повернутися знову і знову. Це місце залишиться в серці кожної людини назавжди.
У нас у хаті небагато дівчаток. Тільки Оксана, та Юля, та Марина, та Христя, та Катря, та Оля, та Ліна. Порахуйте, скільки їх?Мама каже:- Оксанко, замети хату!- Добре, - озивається Оксана, та тільки мама за двері - кричить меншій Христі. А та - на Юльку перекладає, щоб вона цю роботу виконала. А Юля і не думає працювати, пригадує, як місяць тому підмітала. На Катрусю меншу киває. Та й Катруся не поспішає мамі допомагати. Про семирічну Олю згадала, мовляв, якщо та ніколи за віник не береться, то їй, старшій, і зовсім негоже працювати. Оля на старших сестер дивиться, та й собі від віника відвертається, на п'ятирічну Ліну поглядає: «То й що, що маленька. Нехай привчається, а то виросте за сестриними спинами та не буде знати, як мамі допомагати!». А Ліна не стала відмовлятися, віник взяла та як почала підмітати! Кушпелу таку збила, що і в хаті нічого не видно. Зайшла мама. Схопилася за серце: - Лишенько моє, лишенько! Правду кажуть люди: де сім господинь, там хата неметена!
