Я дуже люблю наш кабінет біології, який не схожий на інші навчальні кабінети в школі. У ньому люблять займатися багато хлопців, тому що там дуже цікаво. Розташований кабінет на четвертому поверсі. Перед ним - наче невеликий казковий ліс. На деревах сидять птахи, білки. Вовк, вишкіривши зуби, дивиться прямо тобі в очі. Ніяк не звикнеш до того, що це опудало, - такий він страшний. Проходжу далі і опиняюся в самому кабінеті. Рядами стоять, як і в інших кабінетах, столи, стільці, на стіні - велика коричнева дошка. Але як незвично і приємно бачити поруч з ними безліч квітів, рослин і акваріумів з рибками! Квіти стоять скрізь; на підвіконнях, на поличках, на підлозі, на шафах. Акваріуми здаються підводними замками, навколо яких тихо колишуться водорості. Є у нашому кабінеті і лаборантська. У ній зберігаються макети, мікроскопи, наочні посібники. За столиком можна подивитися журнали, газети. Дуже цікаво ближче роздивитися заспіртованпих тварин, помацати опудала птахів, розглянути колекції, гербарії, поговорити про це з учителькою біології. Вона так захоплююче проводить уроки в своєму кабінеті! З нього не хочеться йти, виникає бажання краще вчитися і побільше довідатися про тварин, птахів, комах та рослини.
За давніх-давен в ущелині ліванських гір, повз які тягнеться торговельний шлях, гніздилася впродовж кількох століть ватага розбійників. Не мали вони ні доброго ремесла, ні того, що зветься домом. Єдине, що передавали вони в спадок своїм нащадкам,— це злодійське, грабіжницьке ремесло, вміння відбирати золото й скарби. Бо шляхом тим часто проходили багаті каравани. І хоч як охороняли купці своє добро, але злодії-розбійники щоразу перехитряли їх, бо були великі мастаки на витівки. І всяк, хто їхав сюди, страшенно боявся попастися лиходіям до рук. Навіть військо самого султана не могло встояти проти знахабнілих розбишак.
І ось правителі того краю зібралися, щоб вирішити, як краще й швидше приборкати ватагу.
Я дуже люблю наш кабінет біології, який не схожий на інші навчальні кабінети в школі. У ньому люблять займатися багато хлопців, тому що там дуже цікаво. Розташований кабінет на четвертому поверсі. Перед ним - наче невеликий казковий ліс. На деревах сидять птахи, білки. Вовк, вишкіривши зуби, дивиться прямо тобі в очі. Ніяк не звикнеш до того, що це опудало, - такий він страшний. Проходжу далі і опиняюся в самому кабінеті. Рядами стоять, як і в інших кабінетах, столи, стільці, на стіні - велика коричнева дошка. Але як незвично і приємно бачити поруч з ними безліч квітів, рослин і акваріумів з рибками! Квіти стоять скрізь; на підвіконнях, на поличках, на підлозі, на шафах. Акваріуми здаються підводними замками, навколо яких тихо колишуться водорості.
Є у нашому кабінеті і лаборантська. У ній зберігаються макети, мікроскопи, наочні посібники. За столиком можна подивитися журнали, газети. Дуже цікаво ближче роздивитися заспіртованпих тварин, помацати опудала птахів, розглянути колекції, гербарії, поговорити про це з учителькою біології. Вона так захоплююче проводить уроки в своєму кабінеті! З нього не хочеться йти, виникає бажання краще вчитися і побільше довідатися про тварин, птахів, комах та рослини.
За давніх-давен в ущелині ліванських гір, повз які тягнеться торговельний шлях, гніздилася впродовж кількох століть ватага розбійників. Не мали вони ні доброго ремесла, ні того, що зветься домом. Єдине, що передавали вони в спадок своїм нащадкам,— це злодійське, грабіжницьке ремесло, вміння відбирати золото й скарби. Бо шляхом тим часто проходили багаті каравани. І хоч як охороняли купці своє добро, але злодії-розбійники щоразу перехитряли їх, бо були великі мастаки на витівки. І всяк, хто їхав сюди, страшенно боявся попастися лиходіям до рук. Навіть військо самого султана не могло встояти проти знахабнілих розбишак.
І ось правителі того краю зібралися, щоб вирішити, як краще й швидше приборкати ватагу.