Знайдіть вставні слова і речення та виділіть їх комами. i. 1. мабуть то й буде ідеальне суспільство майбутнього, коли потребою для кожної людини стане робити для іншої тільки щось добре, приємне, корисне, може навіть самопожертовне (о. гончар.) 2. не можна кажуть людині , а подобрішати завжди можна. (о. гончар.) 3. всяке трапитись може на довгім віку. (о. підсуха.) 4. ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду — і може більше не прийду. (м. рильський.) 5. невже і справді неминучість є у чергуванні радості і лиха? (л. перво майський.) 6. трудно розказати, для чого власне нам потрібна мрія і що вона таке, та певне в світі ніхто живий без мрії не прожив. (леся українка.) 7. на жаль світ побудований так що щастя людства здобувається ціною чиїхсь страждань (о. довженко.) ii. 1. треба хліба людині й металу, треба музики і п'єдесталу, та мабуть над усе до загину треба віри людині в людину. (в. забаштанський.) 2.здається гори перевертав би й не чув би втоми. (м. коцюбинський.) 3.виходить немає нічого неможливого для людини, її розуму й сили. (с. голованівський.) 4. ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи. (т.шевченко.) 5. може ви чули, як пахне земля? (т. масенко.) 6. я люблю, як буває осінню пахне яблуками у хаті. (а. малишко.) 7. чисте небо не налягало на гори, а навпаки своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх. (о. гончар.)
Було це вчора. Коли усі з класом поїхали на екскурсію. Михайлик взяли усе що потрібно і непотрібно. Він взяв чотири пари шкарпеток, дві палатки з мячем. А потім ще всі помітили, що він ще салат у банці взяв і багато бутербродів. Вчитель йому говорить
- Михайлику, навіщо ти взяв зі собою стільки багато речей?
- Щоб не бракувало, і в мяча ще поганяти з хлопцями.
А коли в усіх був відпочинок, Михайлик зїв усі харчі, бо думав що ще зостанеться.
Та марно, лише кілька родзинок залишилося. Через трохи часу клас знову сів на відпочинок, та Михайлику нічого було перекусити.Учитель подивився на нього, а він тільки
опустив голову і почервонів. Отак сталася історія.
Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.