Несподівана знахідка Народне оповідання Полтавщини
Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.
І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.
Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.
Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?
Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків’яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця – дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам’ятник Т. Г. Шевченку. Пам’ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам’ятник Тарасу Шевченку – своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам’ятник височіє між головною магістраллю міста – Сумською вулицею – і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.
Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам’ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам’ятник стоїть у мальовничому місці – у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам’ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, – кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам’ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.
Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок – він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, – людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.
Народне оповідання Полтавщини
Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.
І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.
Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.
Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?
Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків’яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця – дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам’ятник Т. Г. Шевченку. Пам’ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам’ятник Тарасу Шевченку – своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам’ятник височіє між головною магістраллю міста – Сумською вулицею – і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.
Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам’ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам’ятник стоїть у мальовничому місці – у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам’ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, – кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам’ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.
Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок – він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, – людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.