Знайти складносурядне речення: 1.Або не сокіл я, або
неволя мені спалила крила.
2.Гляне - холодною водою обіллє. 3.Земля тремтить у млості і ронить пелюстки.
4.Сидить батько кінець столу, на руки схилився. 5.Пахнуть хлібом слова, що мене іх мати навчила. 6.Прокотився грім з розгоном,грають блискавок шаблі,пахне морем і озоном від притихлоі землі. 7.Вітер промчав, улігся, і надріччя взялося Сивиною. 8.Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе. 9.Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє. 10.День погас - і все
Верба – також одне з найпоширеніших і найулюбленіших дерев у нашому народі. Наші пращури вважали вербу священним деревом. Верба була символом родинного вогнища. На Вербну неділю вербу освячували в церкві, а потім несли додому і били нею всіх, примовляючи: "Не я б'ю, верба б'є, за тиждень Великдень. Недалечко червоне яєчко". Освячену вербу зберігали за образами. Дівчата на Великдень коло церкви водили гаївки. Одна з гаївок – "Вербовая дощечка". Вербовая дощечка у гаївці – це символ місточка, який з'єднує дівчину з її майбутнім щастям.
Особливе місце у віночку посідали мальва, ружа та півонія, які символізували собою віру, надію та любов. Розповідає легенда, що ці квіти були колись сестрами.
Жили собі три сестри, які лікували людей. Проте допомагали вони лише тим людям, які не вчинили нікому зла. Ось одного разу постукав до хати хтось. Це був лютий Зимовий Вітер, котрий не знав що таке серце і ніколи не робив добра людям. Дмухнув він на сестер, і вони впали замороженими квітами. А навесні висадили їх люди під вікном та біля криниці. З того часу милують вони всіх своєю вродою.
"Мислити і пізнавати світ можна тільки рідною мовою"
"Аксіоматичним є те, що знання державної мови є обов`язковим, це наше логічне і етичне ставлення до української мови як державної"
"Той, хто не говорить державною мовою країни, у якій живе, або гість, або найманець, або окупаний..."
«Людські мови – як і все у природі – мають свої характерні риси, своє неповторне лице, свій образ. Має такий образ і українська мова. Який він, цей образ? Українська мова сьогодні – це арена боротьби між уявою і штампом, між пошуком і зашореністю, між летом і повзанням…» Віками народ витворював собі мову. Від звука, слова – до пісні. Триста тисяч пісень склала Україна українською, своєю мовою. Серед них – світові шедеври. Українське слово зажило визнання і шани серед близьких і далеких народів. Україна створила мистецтво, визнане в усьому світі. Україна дала людству геніальних мислителів, поетів. Українська мова – сформована цивілізована, працьовита, талановита. І ця нація перестає бути нацією, відхрещується від себе, від своєї мови, від того, що є скарбом душі і думки. Історія дала нам шанс.
Гріх не скористатися ним сповна. Бути чи не бути МОВІ, залежить від кожного з нас. Щоб стати нарешті собою, а не придатком до когось, щоб створити незалежну й міцну економіку, багату культуру, науку, суспільство, потрібно насамперед відродити нашу мову.
Стереотип українська мова має два осереддя: перше – милозвучна мова, навколо якого групується визначення української мови як приємної, м’якої, лагідної, материнської, друге – державна мова, до якого тяжіють визначення нормативна, літературна, жива, сучасна, перспективна.
Рідна мова - найкоштовніший скарб, найцінніший дарунок і наймогутніший оберіг. Мова для людини - що крила для птаха: він їх не почуває, але без них ніколи не здійметься до небес.
Тема збереження рідної мови, рідного слова актуальна в наші дні, а в нашому місті особливо. Прикро чути, як молоді люди соромляться говорити рідною мовою, зраджуючи цим себе, свою родину, свій рід...А тим самим втрачаючи свою людську гідність, бо мова є осереддям людської гідності. Людина, яка втратила свою мову, - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови, таких людей можна назвати мовними мутантами.
Мова – явище космічне. Бо слово – струмопровід космічної енергії.
- Що таке слово? – Запитуєш себе. І чіткої відповіді дати не можеш.
- Ну що б здавалося слова?
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує.