Докія з дитинства не знала батьківської любові та турботи. Тільки й могла, що співати тужливих пісень, яких знала багато.
Була вона сумною та мовчазною дівчинкою. Минули роки, і вона виросла. Однак її життя не змінилося. П"яниця-батько її зневажав, а мачуха била. Подруг вона не мала.
Журба гнітила Докію, ця журба зробила лагідним вираз її обличчя. Її мучила думка, невже вона гірша за інших, що її так мучать? Вона не розуміла, що сама була винна, колись відіпхнувши від себе Христю, що підійшла до неї колись на вулиці. Вона й не могла цього зрозуміти, бо сама зазнала багато кривди від людей від самого дитинства. Вона терпіла, бо нічим не могла собі зарадити, і тоді в її серці прокинулась журба, сум, що не давав їй спокою ні вдень ні вночі.
Проте її серце не було злим, воно вміло любити і розуміти чуже горе. Вона не дівувала так, як дівують інші дівчата.
Докія з дитинства не знала батьківської любові та турботи. Тільки й могла, що співати тужливих пісень, яких знала багато.
Була вона сумною та мовчазною дівчинкою. Минули роки, і вона виросла. Однак її життя не змінилося. П"яниця-батько її зневажав, а мачуха била. Подруг вона не мала.
Журба гнітила Докію, ця журба зробила лагідним вираз її обличчя. Її мучила думка, невже вона гірша за інших, що її так мучать? Вона не розуміла, що сама була винна, колись відіпхнувши від себе Христю, що підійшла до неї колись на вулиці. Вона й не могла цього зрозуміти, бо сама зазнала багато кривди від людей від самого дитинства. Вона терпіла, бо нічим не могла собі зарадити, і тоді в її серці прокинулась журба, сум, що не давав їй спокою ні вдень ні вночі.
Проте її серце не було злим, воно вміло любити і розуміти чуже горе. Вона не дівувала так, як дівують інші дівчата.
1. Вклонімося жінці, її материнській величності, її беззахисності і силі, яку не здолати. (Л.Забашта.)
2. Все залежить від людських зіниць: в широких відіб'ється вся епоха, у звужених — збіговисько дрібниць.(Л.Костенко.)
3. Відгодована злість, і хитрість, і закута в броню брехня атакують добро і щирість серед ночі й білого дня. (В.Симоненко.)
4. Я бачила, як гинуло найкраще, як родичі мої гнили по тюрмах і як високе низько упадало. (Леся Українка.)
5. Народ ніяк не стане няньчитись з таким, який йому чужий. (П.Тичина.)
6. Простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова. (І.Франко.)
7. В просторій кімнаті з чотирма вікнами стояв посередині стіл, застелений червоним сукном. (М.Коцюбинський.)
8. На зоряному тлі побачив Давид її, Зінчине, змучене й зраділе обличчя. (А.Головко.)