Знову ледве мріють лебеді у полі, а навколо білий холод і зима, і, як мати, стала за селом тополя, що чекає сина, а його нема. до іть зробити повний синтаксичний розбір!!

 Багаття (наголос на друге а), батьківщина (наголос на перше а - якщо мається на увазі земля батьків, на и - якщо Україна), володар (на друге о), промовець (на друге о), лелека (на друге е), садиба (на и), паляниця (на и), смуга (на у), загальний (на друге а), узагалі (на і), згодом (на перше о), линути (на перше и), соняшник (на о), діяти (на і), очолювати (на друге о), мрія (на і), мереживо (на друге е), гаяти (на а), безумовно (на перше о).
Усі подані слова є власне українськими, бо не вживаються в інших мовах.

До Великодня мої батьки та бабуся готуються заздалегідь. Усю Страсну седми¬цю вдома панує якийсь піднесено-святковий і водночас урочистий настрій. Мама з бабусею скрізь прибирають, одне слово — готуються до свята. Та найважливіши¬ми для всієї родини цього тижня є три події. По-перше, вся родина готується до Причастя у Великий Четвер. Напередодні, у середу, ввечері, мама, тато, бабуся і я йдемо до церкви на вечірню, сповідаємося у нашого духівника отця Павла. Отця Павла ми знаємо давно — він частий гість нашої родини. Наступного дня, у Ве¬ликий Четвер, причастившись, радісні повертаємось додому. Серця наші спов¬нені радісного передчуття вже близького свята — Великодня. Подруге, у Страсну П'ятницю ми з бабусею, щойно я повернусь зі школи, знову йдемо до храму — вклонитися Плащаниці Господа нашого Ісуса Христа; якось я запитала бабусю: "А навіщо ми це робимо?" Вона на мить замислилась і відповіла: "Це, наче від¬дати останню шану померлій людині, попрощатися з нею. Уявляєш, як зраділи апостоли, побачивши воскреслого Христа. Радості їхній не було меж". 

І, нарешті, третя подія, для мене найцікавіша, — випікання пасочок. Це вже ми з бабусею удвох хазяйнуємо — я їй допомагаю. Бабуся спочатку ставить опару, потім, коли вона підійде, замішує тісто і випікає пасочки. Далі — вже моя справа. Я їх прикрашаю. І тут я даю волю фантазії — двох однакових пасочок у мене не буває. Бабуся завжди задоволена моєю роботою. 

А потім найголовніше — свята Великодня ніч. Усією родиною ми пізно ввече¬рі йдемо до храму. Мама намагається вдень покласти мене спати. "Це ж усю ніч у церкві на службі стоятимемо, не витримаєш", — каже вона. Та де там! Хіба я можу заснути, коли всі готуються до свята. "Мамо, я витримаю", — запевняю я її. 

У храмі людей — повно-повнісінько. Багато наших знайомих, мама з татом радісно вітаються з ними. Намагаємося стати ближче до вівтаря, щоб усе було добре видно. 

Та ось у храмі настала тиша, загасили усі свічки, лампади, вимкнули світло. Стало зовсім темно і тиша така, аж моторошно... А потім із вівтаря донеслося ледве чутно: "Воскресіння Твоє, Христе " — і засвітився у вівтарі вогник. Усі люди, як один, підхопили: "Ангели співають на небесах..." Священик вийшов із вівтаря із запаленою свічкою і вигукнув: "Христос воскрес!" Усі в храмі в один голос: "Воістину воскрес!" — і почали запалювати свої свічки від свічки отця Павла. Вмить цей вогонь розійшовся по храму. 

Потім був хресний хід. Уявляєте: ніч, темно — і ми, радісні, веселі, зі свічками йдемо навколо храму. Це так здорово! 

Знову ми зайшли в храм і почалася Великодня служба. Щоразу, коли священик вітав людей: "Христос воскрес!", усі дружно відповідали: "Воістину воскрес!" А наприкінці служби святили пасочки, і нас також кропили святою водою — вмить сон куди й подівся (а я вже таки добре стомилася і дуже хотіла спати). 

...Люди один по одному почали розходитися по домівках. Кожен ніс додому запалену свічку. Втомлені, щасливі, пішли додому й ми. 

Незабутня, свята Великодня ніч! Христос воскрес!