Ми звикли називати себе й суспільство, до якого належимо, українською нацією. Ми пишаємося національною історією, творимо національну культуру, розвиваємо національну економіку… А що ж означає таке популярне сьогодні слово «нація»? Учені досі не змогли дати йому точне визначення, однак стверджують, що нація - це певний колектив людей, які мають спільне походження, спільну культуру і, найголовніше, спільну мову. Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. Однак найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Народ без мови не існує, отже, плекаючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу. П.С Если я что то не правельно пояла или написал,то сорри)
Моє село давній і неймовірний відбиток стародавньої історії. Воно невеличке, але має величезний шарм, який відчуваєш з першої хвилини перебування в ньому.
З давніх-давен у наших предків повелася добра традиція - вифарбовувати хати і паркани в яскраві кольори. Тому, коли потрапляєш в нашу маленьку казку, відчуваєш себе в країні Див. Моїм улюбленим куточком є ставок. До нього веде витоптана роками стежка, з усіх боків її квітнуть маки, волошки й зеленіє трава.
На березі мого ставка ростуть ветвисті іви, під якими вдень можно сховатись від палючого сонця. Там завжди тихо, лише чутно як плещеться чиста, як скло, водиця. Навесні і влітку там можно погодувати качок із каченятами. Для цього я купую, або беру с дому половину хлібину, та хутчіш біжу до них. Вони, здається, вже запам'ятали час, в який я до них ходжу, і виглядають мене, весело крякаючи.
Коли мені сумно, або хочеться залишитися одному, я йду туди, і ця чародійна краса мене заспокоює.
А взимку ми разом з друзями влаштовуємо там каток. Зими в нас холодні, ставок замерзає і на ньому безпечно кататись.
Моє мальовниче село - найкраще місце на світі, я люблю його, та пишаюсь його красотами.
Ми звикли називати себе й суспільство, до якого належимо, українською нацією. Ми пишаємося національною історією, творимо національну культуру, розвиваємо національну економіку… А що ж означає таке популярне сьогодні слово «нація»? Учені досі не змогли дати йому точне визначення, однак стверджують, що нація - це певний колектив людей, які мають спільне походження, спільну культуру і, найголовніше, спільну мову. Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. Однак найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Народ без мови не існує, отже, плекаючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу. П.С Если я что то не правельно пояла или написал,то сорри)
З давніх-давен у наших предків повелася добра традиція - вифарбовувати хати і паркани в яскраві кольори. Тому, коли потрапляєш в нашу маленьку казку, відчуваєш себе в країні Див.
Моїм улюбленим куточком є ставок. До нього веде витоптана роками стежка, з усіх боків її квітнуть маки, волошки й зеленіє трава.
На березі мого ставка ростуть ветвисті іви, під якими вдень можно сховатись від палючого сонця. Там завжди тихо, лише чутно як плещеться чиста, як скло, водиця. Навесні і влітку там можно погодувати качок із каченятами. Для цього я купую, або беру с дому половину хлібину, та хутчіш біжу до них. Вони, здається, вже запам'ятали час, в який я до них ходжу, і виглядають мене, весело крякаючи.
Коли мені сумно, або хочеться залишитися одному, я йду туди, і ця чародійна краса мене заспокоює.
А взимку ми разом з друзями влаштовуємо там каток. Зими в нас холодні, ставок замерзає і на ньому безпечно кататись.
Моє мальовниче село - найкраще місце на світі, я люблю його, та пишаюсь його красотами.