Зподаного тексту випишіть слова, що належать до споконвічно української лексики, і слова, що є лексичними запозиченнями. споконвічно українську лексику диференціюйте на: 1. успадковану зі спільноіндоєвропейської прамови 2. утворену від східнослов'янської основи 3. спільносхіднослов'янську 4. власне українську. колись хустки в україні вишивались шовком, сріблом та золотом. якщо вишивали шовком, то найбільше використовували червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. зрідка траплявся і чорний колір. сині нитки ніколи не використовувалися, тільки в поєднанні з червоними. орнамент на хустках був колись переважно , а з 18 століття, навпаки: для хусток, як і для рушників, увійшов у моду рослинний орнамент - стилізовані квіти рожі, васильків, гвоздик.
2. Коли прийде літо, я поїду на море, але не надовго.
3. Дощ йшов усю ніч, так що зранку було так вокго, що треба було одягати чоботи, та було дуже волого.
4. Щоб довіряти людям - треба їх добре знати, і проводити з ними багато часу.
5. Я прислухався: у лісі було дуже тихо, бо перед цим пролунав гучний вистріл.
6. Я люблю ходити в ліс тоді, коли дерева зелніють та хвилюються зеленими хвилями; коли навколо стає спокій, який проникає у твою душу.
Відповідь:
1. У печі щось бухнуло зашипіло засичало (М. Коцюбинський).
2. Індик крутиться та дметься, іволга летить, сміється. Мавпа
плигає стрибає, мишка з норки виглядає (О. Олесь).
З.Ну, та бабуся хоч і була замотана в хустку, а показала себе
молодчиною. (В.Винниченко).
4.І в передпокої і в коридорі було тихо (Ю.Смолич).
5. На зорі задививсь хлопчина, але своєї не знайшов
(В.-І.Антонич).
6. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця
підступно пролитою кров'ю! (І. Франко)
7. Гуртом вибігли серни, потримтіли на тоненьких ногах, та й
почали щипати траву (М. Коцюбинський).
8. По діброві вітер виє, гуляє по полю, край дороги гне тополю до
самого долу (Т. Шевченко).
9. У велике мистецтво вступав, хоч і одержимий бажанням
матеріально підтримати враз збіднілу сім'ю, але й безмірно
закоханиий у музику Іван Алчевський (А. Шелест).
10. Більше не міг сказати ні один, ні другий (І. Франко).
Пояснення: