Ось і настала красуня-зима. Все накруги вкрилось білим пухом. Для дітвори це пора зимових розваг. Ще тільки вчора за містом залили каток, а сьогодні там вже є чимало дітей. Он дівчинка Оленка на ковзанах показує складні фігури . Неподалік мій однокласник Василько вчить кататись свого друга . В іншому кутку катка вже зібралась хокейна команда хлопчиків з нашого двору. Вони , спритно та вправно розмахуючи клюшками, відправляють шайбу у ворота. Дехто просто гає за дійством. Усім весело. Звідусіль лунає дитячий сміх та гомін. Ось чому діти люблять цю пору.
Якщо подорожувати рідною Україною, уважно подивившись на карту, що впаде у твої очі — це безліч назв сіл, містечок, міст. Скільки їх багато! І у кожного своя історія, а багато з них залишили про себе пам’ять і стали нашими національними святинями. Є такі святині і у твоєму місті. Ужгородці мають чим гордитися: уже в XII ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ!
Рушимо в мандрівку вулицями древнього Ужгорода і розпочнемо її від першопочатків міста — старовинного Ужгородського замку. Середньовічна хроніка Антоніна під назвою «Діяння угорців» відносить заснування ужгородської фортеці до IX ст., точніше — до 895 р., коли древні угри, керовані своїми вождями — Алмошом і його сином Арпадом, зруйнували одне із останніх слов’янських городищ з військовим укріпленням — град легендарного графа капітана Лаборця. З утворенням Угорської держави у кінці X ст. — поч. XI ст. тут будується замок як адміністративний та торговельний центр комітата Унг (центр Ужанської жупи). А тепер повернемося з епохи легендарної в епоху історичну, реальну та пройдемося усередину цих загадкових мурів, щоб познайомитися з ужгородською твердинею ближче. На подвір’ї замку нас чекають дві чудові залізні скульптури персонажів грецької міфології: постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла, який убиває лернейську гідру, покровителя мандрівників, торговців, провідника душ померлих — Гермеса (у формі сидячого молодого юнака), бронзова скульптура могутнього хижого птаха — Турула (від тюрського слова тогрул, турул — сокіл) — міфічного птаха древніх угрів, культ якого відомий зі скіфських часів. Посередині замкового подвір’я привертають увагу руїни першої ужгородської церкви (храму святого Юрія, який згадується писемними джерелами під 1248 роком), яка знаменита не тільки як родове місце поховання Другетів, а й укладення у її стінах 24 квітня 1646 р. Ужгородської церковної унії. Замковій церкві, на жаль, не судилося дожити до наших днів. У 1728 р. її спопелила пожежа. Нині про церкву нагадує лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта.ю що поросла чагарником. Якщо перейдемо замкову браму, перше, що впаде у вічі — це постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла. Лита залізна скульптура, виготовлена у 1824 р. в Ужгороді, зображує перемогу сина Зевса й Алкмени над багатоголовою водяною змією — лернейською гідрою, яка була настільки отруйною, що гинули навіть від одного її подиху. Геракл знищив страховище, це був його другий з дванадцяти подвигів (перший його подвиг — це задушення неуязвимого немейського лева (Арголіда), з того часу він носив шкуру лева). Неподалік від Геракла нас чекає ще один персонаж грецької міфології — покровитель мандрівників, торговців, провідник душ померлих — Гермес. Його залізна скульптура, у формі сидячого молодого юнака, вилита на колись залізоливарному заводі біля Мукачева. Про загадкові місця та стіни фортеці на замковій горі з’явилися різні здогадки, домисли, легенди. Зокрема, легенду про страту близько 1730 року ужгородської чаклунки, жінку Юрія Сюча, Марію Рушковську чи романтичну легенду про Білу діву, доньку власника замку капітана Другета, яка видала усі таємниці замку закоханому польському воєводі, за що батько наказав її замурувати живою в стіну фортеці, це сталося близько 1653 1658 рр. У XVI — XVII ст. невід’ємною частиною історії Ужгородської фортеці є короткі, але жорстокі штурми, тривалі та виснажливі облоги, коли наш край був ареною жорстокої боротьби між протестантськими князями Трансільванії та католицькими правителями Габсбурзькоїімперії. У кінці XVII — поч. XVIII ст. Ужгородський замок перетворився із звичайного провінційного укріплення у помпезний графський осідок, великосвітський центр культурного та політичного життя Закарпатського краю. І пов’язано це було із діяльністю володарів замку графів Міклоша Берчені та його жінки-красуні графині Крістіни Чакі. Врешті решт Ужгородський замок був гніздом магнатської сім’ї Другетів, який належав їй 360 років. До поділу Речі Посполитої замок служив в якості австрійського прикордонного укріплення, місцем дислокації військового гарнізону, а 2 травня 1776 року імператриця Австрійської імперії Марія — Терезія передала Мукачівській греко-католицькій єпархії. З того часу у стінах Замкової гори вирував вогнищем освіти та науки. Тут розмістили духовну семінарію (проіснувала до літа 1945 року), тривалий час діяло видавництво і друкарня «Уніо» (1902 — 1938рр.). Замкова гора стала одним із центрів закарпатської української науки, літератури й культури. З 1947 року у стінах фортеці Замкової гори розмістився краєзнавчий музей.
Ще тільки вчора за містом залили каток, а сьогодні там вже є чимало дітей. Он дівчинка Оленка на ковзанах показує складні фігури . Неподалік мій однокласник Василько вчить кататись свого друга . В іншому кутку катка вже зібралась хокейна команда хлопчиків з нашого двору. Вони , спритно та вправно розмахуючи клюшками, відправляють шайбу у ворота. Дехто просто гає за дійством.
Усім весело. Звідусіль лунає дитячий сміх та гомін. Ось чому діти люблять цю пору.
Рушимо в мандрівку вулицями древнього Ужгорода і розпочнемо її від першопочатків міста — старовинного Ужгородського замку. Середньовічна хроніка Антоніна під назвою «Діяння угорців» відносить заснування ужгородської фортеці до IX ст., точніше — до 895 р., коли древні угри, керовані своїми вождями — Алмошом і його сином Арпадом, зруйнували одне із останніх слов’янських городищ з військовим укріпленням — град легендарного графа капітана Лаборця. З утворенням Угорської держави у кінці X ст. — поч. XI ст. тут будується замок як адміністративний та торговельний центр комітата Унг (центр Ужанської жупи).
А тепер повернемося з епохи легендарної в епоху історичну, реальну та пройдемося усередину цих загадкових мурів, щоб познайомитися з ужгородською твердинею ближче. На подвір’ї замку нас чекають дві чудові залізні скульптури персонажів грецької міфології: постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла, який убиває лернейську гідру, покровителя мандрівників, торговців, провідника душ померлих — Гермеса (у формі сидячого молодого юнака), бронзова скульптура могутнього хижого птаха — Турула (від тюрського слова тогрул, турул — сокіл) — міфічного птаха древніх угрів, культ якого відомий зі скіфських часів. Посередині замкового подвір’я привертають увагу руїни першої ужгородської церкви (храму святого Юрія, який згадується писемними джерелами під 1248 роком), яка знаменита не тільки як родове місце поховання Другетів, а й укладення у її стінах 24 квітня 1646 р. Ужгородської церковної унії.
Замковій церкві, на жаль, не судилося дожити до наших днів. У 1728 р. її спопелила пожежа. Нині про церкву нагадує лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта.ю що поросла чагарником. Якщо перейдемо замкову браму, перше, що впаде у вічі — це постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла. Лита залізна скульптура, виготовлена у 1824 р. в Ужгороді, зображує перемогу сина Зевса й Алкмени над багатоголовою водяною змією — лернейською гідрою, яка була настільки отруйною, що гинули навіть від одного її подиху. Геракл знищив страховище, це був його другий з дванадцяти подвигів (перший його подвиг — це задушення неуязвимого немейського лева (Арголіда), з того часу він носив шкуру лева). Неподалік від Геракла нас чекає ще один персонаж грецької міфології — покровитель мандрівників, торговців, провідник душ померлих — Гермес. Його залізна скульптура, у формі сидячого молодого юнака, вилита на колись залізоливарному заводі біля Мукачева.
Про загадкові місця та стіни фортеці на замковій горі з’явилися різні здогадки, домисли, легенди. Зокрема, легенду про страту близько 1730 року ужгородської чаклунки, жінку Юрія Сюча, Марію Рушковську чи романтичну легенду про Білу діву, доньку власника замку капітана Другета, яка видала усі таємниці замку закоханому польському воєводі, за що батько наказав її замурувати живою в стіну фортеці, це сталося близько 1653 1658 рр.
У XVI — XVII ст. невід’ємною частиною історії Ужгородської фортеці є короткі, але жорстокі штурми, тривалі та виснажливі облоги, коли наш край був ареною жорстокої боротьби між протестантськими князями Трансільванії та католицькими правителями Габсбурзькоїімперії. У кінці XVII — поч. XVIII ст. Ужгородський замок перетворився із звичайного провінційного укріплення у помпезний графський осідок, великосвітський центр культурного та політичного життя Закарпатського краю. І пов’язано це було із діяльністю володарів замку графів Міклоша Берчені та його жінки-красуні графині Крістіни Чакі. Врешті решт Ужгородський замок був гніздом магнатської сім’ї Другетів, який належав їй 360 років. До поділу Речі Посполитої замок служив в якості австрійського прикордонного укріплення, місцем дислокації військового гарнізону, а 2 травня 1776 року імператриця Австрійської імперії Марія — Терезія передала Мукачівській греко-католицькій єпархії. З того часу у стінах Замкової гори вирував вогнищем освіти та науки. Тут розмістили духовну семінарію (проіснувала до літа 1945 року), тривалий час діяло видавництво і друкарня «Уніо» (1902 — 1938рр.). Замкова гора стала одним із центрів закарпатської української науки, літератури й культури.
З 1947 року у стінах фортеці Замкової гори розмістився краєзнавчий музей.