Усім відомо, що для кожної людини рідний край найдорожчий і наймиліший серцю, проте життєві обставини можуть складатися по-різному. Тисячі українців змушені шукати кращої долі за кордоном. Але навіть у чужих країнах вони пам’ятають про своє походження. Я вважаю, що людина, яка проживає за кордоном, є патріотом своєї батьківщини, коли плекає українську культуру в іншій країні, пам’ятає рідні традиції, мову, спрямовує гуманітарну до до своїх співвітчизників.
По-перше, діаспора щодня доводить свій патріотизм, перераховуючи рідній державі великі суми, лобіюючи інтереси країни за кордоном, допомагаючи українцям у важкі часи.
Одним з тих українців, кого можна назвати патріотом своєї країни за кордоном, є Макар Кобилінський, віце-президент Спілки українських студентських товариств Америки. За його сприяння в зону АТО було передано одяг, взуття, гроші для постраждалих на війні. Крім цього, Макар підтримує українських студентів, які навчаються в Нью-Йорку. Кобилінський зазначає, що хоч і живе далеко від Батьківщини, але є її патріотом, намагається робити свій внесок у розвиток України.
По-друге, патріотами є люди, які, емігруючи до іншої країни, зберігають свою ідентичність, культурні надбання, шанують мову й традиції своєї батьківщини.
Згадаймо родину Сірків із пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». Ця сім’я – узагальнений образ українців, які переселилися на Далекий Схід. Сірки бережуть свої традиції, пам’ятають історію свого роду. Вони опинилися на чужині, проте зберегли свій «український» світ.
Отже, бути патріотом батьківщини, проживаючи за кордоном, можна, якщо багато працювати, творити й діяти на благо своїх співвітчизників і своєї країни.
Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.
Відповідь:
Усім відомо, що для кожної людини рідний край найдорожчий і наймиліший серцю, проте життєві обставини можуть складатися по-різному. Тисячі українців змушені шукати кращої долі за кордоном. Але навіть у чужих країнах вони пам’ятають про своє походження. Я вважаю, що людина, яка проживає за кордоном, є патріотом своєї батьківщини, коли плекає українську культуру в іншій країні, пам’ятає рідні традиції, мову, спрямовує гуманітарну до до своїх співвітчизників.
По-перше, діаспора щодня доводить свій патріотизм, перераховуючи рідній державі великі суми, лобіюючи інтереси країни за кордоном, допомагаючи українцям у важкі часи.
Одним з тих українців, кого можна назвати патріотом своєї країни за кордоном, є Макар Кобилінський, віце-президент Спілки українських студентських товариств Америки. За його сприяння в зону АТО було передано одяг, взуття, гроші для постраждалих на війні. Крім цього, Макар підтримує українських студентів, які навчаються в Нью-Йорку. Кобилінський зазначає, що хоч і живе далеко від Батьківщини, але є її патріотом, намагається робити свій внесок у розвиток України.
По-друге, патріотами є люди, які, емігруючи до іншої країни, зберігають свою ідентичність, культурні надбання, шанують мову й традиції своєї батьківщини.
Згадаймо родину Сірків із пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». Ця сім’я – узагальнений образ українців, які переселилися на Далекий Схід. Сірки бережуть свої традиції, пам’ятають історію свого роду. Вони опинилися на чужині, проте зберегли свій «український» світ.
Отже, бути патріотом батьківщини, проживаючи за кордоном, можна, якщо багато працювати, творити й діяти на благо своїх співвітчизників і своєї країни.
Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.