Ріка Стугна протікає біля нашого села. Вона така спокійна й живописна, особливо зараз, влітку, що на її березі мало не кожного вечора зустрічається двоє закоханих... Вони йдуть, навіть в сутінках, світлою стежкою, всідаються коло доброї, але завжди сумної верби, притуляються один до одного і поринають у свій особливий чарівний світ, зрозумілий тільки їм, закоханим. Вони шепочуться і любляться, лякаючи русалку, що виплила на берег розчісати свое довге зелене волосся і погомоніти з подружкою-вербою. Вдень ця біла стежка й берег більш прозаїчні, ніж вночі, але також напоєні романтикою Стугни. Тут ідуть, плескаючи голими п"ятками, рибалки, спускаються до берега й відв"язують свої човни, які вже давно прокинулись і ждуть хазяїв, щоб знову відчути ласкаючі хвилі і лоскіт свіжої сріблястої риби своїми просмаленими боками.
Якщо ще раз перечитати вірш Шевченка "Мені тринадцятий минало..." і трохи замислитися над тим, що пережив Тарас Шевченко у дитинстві, то проблеми сучасних школярів здаються такими дрібними... Не подарували дорогий телефон, як ти хотів? А Шевченко часто голодний ходив, змалку вимушенний був працювати, щоб заробити на шматок хліба. Не такі кросівки тато й мама купили? А Шевченко сиротою рано став, босоніж до снігу ходив, як і багато інших бідних дітей в ті часи. У школі вчитися треба, а не хочеться? А Шевченко і хотів би вчитися, але грошей не було, і до школи він пішов "носити воду школярам", тобто працювати.
Те, що ми зараз маємо, перевершує найсміливіші мрії Тараса Шевченка у дитинстві. Тільки уявіть, як би зрадів такому селянський хлопчик, що жив за часів Тараса Шевченка, що всі можуть вчитися! І бідні, і багаті, і в містах, і в селах - всі! Немає неписьменних тільки через те, що у батьків не вистачило грошей на освіту дітей! А ми не цінуємо... ми звикли до цього, і навіть не замислюємось над тим, що ще нещодавно освіта була розкішшю. Не кожен міг собі її дозволити. І, хоча часи й змінилися, про це треба пам"ятати і цінувати те, що ми зараз маємо.
Вдень ця біла стежка й берег більш прозаїчні, ніж вночі, але також напоєні романтикою Стугни. Тут ідуть, плескаючи голими п"ятками, рибалки, спускаються до берега й відв"язують свої човни, які вже давно прокинулись і ждуть хазяїв, щоб знову відчути ласкаючі хвилі і лоскіт свіжої сріблястої риби своїми просмаленими боками.
Р.S хех я устала
Те, що ми зараз маємо, перевершує найсміливіші мрії Тараса Шевченка у дитинстві. Тільки уявіть, як би зрадів такому селянський хлопчик, що жив за часів Тараса Шевченка, що всі можуть вчитися! І бідні, і багаті, і в містах, і в селах - всі! Немає неписьменних тільки через те, що у батьків не вистачило грошей на освіту дітей! А ми не цінуємо... ми звикли до цього, і навіть не замислюємось над тим, що ще нещодавно освіта була розкішшю. Не кожен міг собі її дозволити. І, хоча часи й змінилися, про це треба пам"ятати і цінувати те, що ми зараз маємо.