Зробіть синтаксичний розбір.Над кожним словом двох речень напишіть частини мови 1.Під вікнами починають цвісти мальви. 2. Над нами гудуть бджоли й пустуни-джмелі. 3. Ми повільно підійшли до лісового озера. 4. На землю тихо ступає ніч. 5. Берег засинає проти ночі.​

Сьогодні я прокинулась від легесенького постукування у вікно. Відкрила очі і ледь не скрикнула від радощів: «Яблунька розцвіла! Яблунька мого доброго дідуся.:.»
Відчинила вікно, і дукмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів. Я повертаюсь у дитинство...
Як живий іде садом дідусь. Він і дня не міг про-.жити без роботи у свої сімдесят п'ять.
— Відпочили б, дідусю,— просила я його. А він лише одказував: «Без діла слабіє сила...»
Якось весняним, ранком дідусь сказав, що сьогодні навчить мене саджати яблуні. Я вже хотіла бігти, та він зупинив, ховаючи посмішку в сиві вуса. «Не метушись — швидше буде...»
Зібравши інструменти, дідусь став розмічати місце для ями, а я замішувала у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом став не поспішаючи копати.
Незабаром він покликав мене. «Бери, внучко, заступ і ген на той пустир підемо. Яблунька там, наче сирітка, серед кущів терсну заблукала...»
Деревце справді виявилося непоказним. Стовбур зламаний. Гілки висіли, ніби перебиті руки.
Яблуньку дідусь викопував довго. Потім обережно взяв дичку своїми вузлуватими мозолястими руками і став уважно розглядати кореневище. Щось проказуючи стцха до яблуньки, відрізав ножицями пошкоджені корінчики. Зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку.
Я стала закидати її, а він у той час ніжно підтримував яблуньку, легенько підтрушуючи. Зробивши црасиву луночку, з якоюсь веселою зажурою мовив: «Рости на радість людям!»
...Спогади на мить перервала бджілка, що злетіла з рожевої пелюстки. І знову я згадала дідуся. Останню його яблуньку — і першу в твір моєму житті.
Ні, дідусь не просто навчив мене саджати дерева, він навчив дарувати іншим радість і красу. А вони — безсмертні!

Казка про префікси Була собі країна Українська мова. У ній було дуже багато слів. Кожен з них виконував певну роботу. Одні слова називали предмет, інші – вказували на його ознаку. Були такі слова, що називали дію предмета, а ще інші вміли зв’язувати слова у речення.                 Також в українській мові жили префікси, які вміли утворювати нові слова. Вони завжди знали перед коренем якого слова стати. Префікси виконували важливу роботу, вміли змінити слово. Префікси жили у дружбі і злагоді. Але одного разу між префіксами з – і с – виникла суперечка. Кожен з них думав, що він важливіший за свого брата.  Вони наввипередки почали ставати перед коренем кожного слова.  Почався у країні великий безлад. І тому королева Грамотійка розсудила їх так. Префікс с – стає перед  буквами к, п , т, ф, х, а префікс з- стає перед іншими буквами. З того часу  запанувала в Українській мові гармонія.