Зробіть синтаксичний розбір речень у вказаній нижче послідовності.
1. Є мудра книжка — не жалій годин (В. Василашко). 2. Запишалася
калина: тонко в ній співа пташина (М. Василенко). 3. Зрадію я — помре
печаль (Н. Струтинська). 4. Збагни глибинно і затям: з краплин утво-
рюється море (Д. Луценко). 5. У всякого моря свій берег є — у мрії його
не буває (Г. Коваль).
Послідовність синтаксичного розбору
безсполучникового складного речення
1. Визначте вид речення за метою висловлювання, емоційним забарвлен-
ням та кількістю граматичних основ.
2. Визначте кількість частин у складному реченні. Назвіть граматичну
основу кожної.
 Безсполучникове складне речення
176
3. З’ясуйте смислові відношення між частинами.
4. Поясніть уживання розділових знаків.
5. Накресліть схему речення.
Зразок усного розбору
Пам’ятайте серцем: наша мова — пісня (Л. Кисельов).
Речення розповідне, неокличне, складне, безсполучникове, складається
з двох частин: перша — Пам’ятайте серцем, друга — наша мова — піс-
ня. У першій частині граматичну основу становить присудок пам’ятайте
(частина односкладна); граматична основа у другій — мова — пісня. Час-
тини неоднорідні, друга пояснює зміст першої, тому між частинами по-
трібно поставити двокрапку.
Зразок письмового розбору
Пам’ятайте серцем: наша мова — пісня (Л. Кисельов).
(Реч. розпов., неоклич., складне, безсполучн.)
[…] : [пояснення].

Вірний Петрів кінь Буланко мчав по високій траві. З-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця,  бризкали  на всі боки коники. Комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. Кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. Не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки.

Ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася  поросла деревами долина. Петро спрямував Буланка пологим схилом праворуч. Хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка.

Стустившись з пагорба, Петро пустив вірного Буланка тихою ходою. Може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. Десь за зворотом  відповіли слабким переривчастим іржанням. Петро підняв лук і почав напинати тятиву.

Ось крутий зворот стежки. Межи кущів тьопає кінь половий. Голову опустив, порваний повід волочиться. Кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли.

То ж Степанів Лиско! Не дався татарам! Бродить степом, сумує за загиблим господарем...

Підігнавши Буланка до охлялого коня,  Петро зістрибнув. Погладжуючи замордованого Лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. Розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли.

Петро повів обох коней  на дзюркотіння води.  Напоївши їх у струмку, заходився коло бідного Лиска. Почав гострими паличками чистити рани. Кінь дрібно тремтів. Ран було чимало. Всі від стріл.

Петро набрав у казанок кришталевої води. Відійшовши подалі від струмка,  заходився сокирою  викопувати яму для вогнища. Відтяв засохлий сук, розколов на скіпки. Приніс шишок. Тоді, трохи поблукавши серед  кущів,  приніс у шапці  вогких бульбуватих коренів завбільшки з голубині яйця. Висипавши у казанок, добряче помив. Це були  плоди любки. Ще цю рослину називають “Люби мене, не покинь”. Наші дівчата її у ворожбі вживають. А вояки знають, що, це найкращі ліки від знесилення. Татари у військовому поході завжди  запасаються любкою. П’яти бульбочок на цілий день здоровому вояку вистачає, щоб сили не втратити. Треба тільки вміти приготувати.

Петро розпалив вогнище. Поставив на нього казанок із свіжою водицею. Невдовзі на дні казана почали народжуватися  маленькі бульбашки, а тоді відриватись і злітати вгору, над поверхнею  закрутилася пара.

Тим часом Петро насилював чисто помиті бульбочки любки голкою на н

итку. Потім він потримав це “намисто” в окропі, щоб бульбочки не грічили, не пліснявіли й добре сохли.  Після цього їх слід було б добряче висушити й розмолоти. З розмелених бульбочок  на молоці або воді роблять бовтанку. Але то для людини. Коневі ж  досить нашкребти й дати разом з  перетертим на каменях розпареним  вівсом.

Скоро усе було зроблено. Лиско куняв, опустивши голову. Петрів Буланко, приступивши до нього впритул,  хльоскав хвостом. Він відганяв мушву і від себе, і від хворого товариша.

Петро прихилився спиною до нагрітої за день сосни і з насолодою вдихав запах розімлілої живиці. В казанку кипіла  каша тепер уже для нього. З кущів  розходилися духмяні пахощі. То  чудодійна  любка розкривала  надвечір свої  квіти.

Люди кажуть, яка пшениця, така й паляниця. Думаю, цей вислів можна застосувати до праці в полі. Від хліборобів залежить яка паляниця лежатиме на нашому столі. Хліб пахне працею. У ньому праця не тільки хлібороба, а й шахтаря, металурга, конструктора, хіміка, машинобудівника. А на столі він пахне сонцем, щедрістю, полем.
Хліборобство - це цікава і дуже відповідальна справа. Особливо важко доводиться восени та в літню пору, коли робота в полі аж кипить.  І ось навесні, стомившись від зимового відпочинку, земля чекає на дбайливі людські руки.
Як казково пахне весняна рілля, у якій і тепло рідної землі, і тепло майбутнього урожаю. Восени на полі теж з’являється багато роботи. Потрібно збирати врожай. І саме від того, як працювали хлібороби влітку, залежить який хліб ми їстимемо взимку.