Зробіть синтаксичний розбір речень у вказаній нижче послідовності.
1. Є мудра книжка — не жалій годин (В. Василашко). 2. Запишалася
калина: тонко в ній співа пташина (М. Василенко). 3. Зрадію я — помре
печаль (Н. Струтинська). 4. Збагни глибинно і затям: з краплин утво-
рюється море (Д. Луценко). 5. У всякого моря свій берег є — у мрії його
не буває (Г. Коваль).
Послідовність синтаксичного розбору
безсполучникового складного речення
1. Визначте вид речення за метою висловлювання, емоційним забарвлен-
ням та кількістю граматичних основ.
2. Визначте кількість частин у складному реченні. Назвіть граматичну
основу кожної.
 Безсполучникове складне речення
176
3. З’ясуйте смислові відношення між частинами.
4. Поясніть уживання розділових знаків.
5. Накресліть схему речення.
Зразок усного розбору
Пам’ятайте серцем: наша мова — пісня (Л. Кисельов).
Речення розповідне, неокличне, складне, безсполучникове, складається
з двох частин: перша — Пам’ятайте серцем, друга — наша мова — піс-
ня. У першій частині граматичну основу становить присудок пам’ятайте
(частина односкладна); граматична основа у другій — мова — пісня. Час-
тини неоднорідні, друга пояснює зміст першої, тому між частинами по-
трібно поставити двокрапку.
Зразок письмового розбору
Пам’ятайте серцем: наша мова — пісня (Л. Кисельов).
(Реч. розпов., неоклич., складне, безсполучн.)
[…] : [пояснення].

— Посуньтеся, сестрички,— сказала молоденька сосонка і розправила свої віти. 
    Вона сказала це ласкаво й привітно, їй було приємно, що кожної весни на ній виростають світлозслені молоді пагінці, ніби свічечок хтось понаставляв. Але сестри-сосни, що росли навколо, незадоволено забурмотіли: 
    — Ну, от іще. Нам і самим місця мало. І чого його так розростатися. 
    Може, вони просто заздрили, що сосонка така гарна, найкраща серед них виросла, що в неї так рівненько, ніби драбинкою, а, усіх боків ростуть густі зелені віти. А може й справді їм було надто тісно. 
    — Кра! Кра! — закрякала ворона. — Чого ви сваритесь? 
    Однак у вас у всіх посохнуть віти, і ви залишитесь з голими стовбурами. Подивіться на своїх бабусь! 
    Старі сосни стояли з високими-високими, але голими стовбурами, і лише десь там угорі зеленіли їхні волохаті голови. 
    Та ворона, хоч і довго жила й багато бачила, завжди крякала щось неприємне. її не хотілося слухати. Хай собі сідає на тих високих соснах, а сосонці приємніше було, коли до неї прилітали маленькі червоні пташки і співали їй веселі пісні про те, яка вона красуня і як вони люблять її густі віти, де можна заховатися. 
    А ще її любив зайчик. Отой веселий сірий пустун-заєць, що завжди шкодив у лісі, а потім прибігав ховатися до неї. Він, навпаки, був дуже задоволений, шо вона так розросталася. А ще її полюбила одна маленька дівчинка. Познайомилася сосонка з дівчинкою в той самий день, що і з зайчиком. 
    Обоє вони гуляли — дівчинка і зайчик — і злякалися одне одного. Дівчинка раніше ніколи не бачила зайця. Вона подумала: а може, то вовк женеться за нею,—і заховалася мерщій за густу сосонку. А зайчик подумав, шо то мисливець іде, і теж заховався за ту ж сосонку, тільки з другого боку. Сосонка обох їх бачила і обох заховала. 

Ми не можемо побачити час, але саме за до його ми вимірюємо наше життя. Виходить, що час існує, хоч його не можна взяти руками, стиснути або розтягнути за власним бажанням. Іноді нам здається, що час іде так повільно! Наприклад, коли чекаєш кінця уроку. А веселий день, повний розваг, скінчується так швидко! Важко повірити, що години та хвилини завжди однакові. Вважається також, що ми не можемо керувати часом. Наприклад, я не можу повернутися в учорашній день та відповісти на минулому уроці краще, ніж я відповів тоді. Або помандрувати у середньовічну Англію та поспілкуватися там з лицарями. Та епоха уже минула, її не можна повернути. Але все одно я можу володіти часом, хоча б частково. Можна запланувати свої справи, зробити графік та встигнути все, що потрібно. Тоді час буде проведений корисно: у навчанні, спорті, читанні книжок тощо. А можна згаяти його на якісь непотрібні заняття. Люди часто бідкаються, що їм не вистачає часу, а самі витрачають його на плітки, пусті розваги. Хтось дивиться по телевізору все підряд, а хтось кожного дня з головою поринає в компютерні ігри. Всі люди відчувають цінність хвилин та секунд коли, наприклад, чекають "Швидку до ", викликану до хворого. Або коли на місце пожежі спішать працівники МНС. Людина також цінить час, коли запізнюється на потяг, не встигає щось зробити. Іноді не вистачає якоїсь найменшої хвилини! От якби забрати цю хвилину в того, хто її змарнував та передати тому, кому вона потрібна! Але, на жаль, так не буває. Всі ми маємо памятати про цінність часу! Адже він нам даний один раз для нашого життя, й іншого не буде. Тому час треба берегти та витрачати тільки на те, що має сенс.