Зробіть синтаксичний розбір речення. Лийся, дощику, навкруг — на поля, баштан та луг. Я беру собі відерце і біжу мерщій по воду. Замело кругом і доріжки, і стежини. Вересень холодний, але ситий. Грудень рік кінчає, а зиму починає. Уже відлетіли у теплі краї зозулі, ластівки, солов’ї.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
Объяснение:
Чергування о — j,e — і відбудеться
Чергування о — і, е- і не відбувається
У сучасній українській мові звуки 0, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах):
1) при словозміні:
а) водопій — водопою, дохід — доходу, кінь
— коня, камінь — каменя, лід —льоду, сім — семи. устрій — — устрою; ніч — ночі ніччю, певність — певності ■— певністю, радість радості — радістю; виселок — висілка, осінь — осені
— осінню, у великому —у великім;
б) гір — гора, ніг — нога, осіб — особа, слів
— слово, сіл — село,-
в) батьків — батькового, батькова: братів
— братового, братова; ковалів — ковалевого, ковалева; Петрів — Петрового, Петрова; шевців — шевцевого, шевцева;
г) Канів — Канева, Київ — Києва, Харків — Харкова, Чернігів— Чернігова;
д) вівса — овес, вівця — овець, вісь — осі;
е) бійся — боюся, стій — стояти;
ж) вів, вівши — вела (вести); замів, замівши
— замела (замести); міг, мігши — мозку (могла, могти); ніс, нісши— несу (несла, нести); плів, плівши — плела (плести), а також ріс. рісши — росла, рости;
2) при словотворенні: будівник (пор. будова), вільний (ппр. воля), підніжжя (пор. нога), подвір ‘я (пор. двора), робітник (пор. робота); зілля (пор. зелений), сільський (пор. село) тощо