Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
У кожного народу є свої традиції. Їхня історія досягає в глибину століть, сполучає в собі подання про світ, відношення до релігії, ознаки побуту
В останні роки ми часто звертаємося до традицій, тому що усвідомлюємо себе частиною великого народу з найбагатшими досягненнями культури. Той, хто не знає свою культуру й чурается свого язика, не може з повагою ставитися й до культури інших народів
Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості вмире.
Моє перше знайомство з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже маленьким
Було мені років 5 — 6, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Святвечір перед Різдвом. На вулиці вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув колядки. Придя додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабаба розтлумачила мені й значення слів з почутої колядки, і самого обряду
Але самі повні враження про народні обряди я привіз із Львова. Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому назад я побував на екскурсії в цьому стародавнім місті. Наша подорож була не тільки цікавим, але й пізнавальним, тому що ми не просто гали народні різдвяні обряди, але й приймали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а в наступному році ми й самі ходили колядувати. Так що всі Святки пройшли незабутні. З тих пор я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію й культуру того або іншого народу, я порівнюю наші звичаї із традиціями інших регіонів України й інших слов’янських народів
Скільки обрядів довелося мені побачити. А скільки ще прийде побачити! Адже мир такий великий, життя так дивне, а традиції допомагають збагатити її.
Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
У кожного народу є свої традиції. Їхня історія досягає в глибину століть, сполучає в собі подання про світ, відношення до релігії, ознаки побуту
В останні роки ми часто звертаємося до традицій, тому що усвідомлюємо себе частиною великого народу з найбагатшими досягненнями культури. Той, хто не знає свою культуру й чурается свого язика, не може з повагою ставитися й до культури інших народів
Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості вмире.
Моє перше знайомство з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже маленьким
Було мені років 5 — 6, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Святвечір перед Різдвом. На вулиці вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув колядки. Придя додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабаба розтлумачила мені й значення слів з почутої колядки, і самого обряду
Але самі повні враження про народні обряди я привіз із Львова. Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому назад я побував на екскурсії в цьому стародавнім місті. Наша подорож була не тільки цікавим, але й пізнавальним, тому що ми не просто гали народні різдвяні обряди, але й приймали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а в наступному році ми й самі ходили колядувати. Так що всі Святки пройшли незабутні. З тих пор я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію й культуру того або іншого народу, я порівнюю наші звичаї із традиціями інших регіонів України й інших слов’янських народів
Скільки обрядів довелося мені побачити. А скільки ще прийде побачити! Адже мир такий великий, життя так дивне, а традиції допомагають збагатити її.