Дзвіни́ця Софі́йського собо́ру — дзвіниця собору святої Софії у Києві, пам'ятка української архітектури в стилі українського (козацького) бароко[1][2][3]. Є одним з українських національних символів та символів міста Києва[3][8][9].
Збудована в 1699–1706 роках[5][7] коштом гетьмана Івана Мазепи[1]. Значно перебудовувалась у 1744–1748 роках за проектом Йогана Шеделя, у 1851–1852 роках за проектом єпархіального архітектора Павла Спарро надбудовано четвертий ярус[5]. Вертикальна домінанта Верхнього міста[1]. Складова частина Національного заповідника «Софія Київська»[10].
Занесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527 (в комплексі монастирських споруд Собору Святої Софії)[11]. Є пам'яткою культурної спадщини національного значення, охоронний номер № 1/2[12].
Новий рік – моє найулюбленіше свято. Напередодні мене завжди охоплює дивне відчуття, наче має статися щось радісне та чарівне. Усюди святкова атмосфера, усі готуються до свята – вибирають красиві ялинки, купують різні фрукти, солодощі, готують подарунки для близьких. Змалечку Новий рік – це наче казка для мене.
Ми починаємо готуватися до святкування заздалегідь. Прибираємо у домі, наряджаємо ялинку, прикрашаємо кімнати кульками, гірляндами, красивими іграшками, святковими лампочками, свічками. Мені дуже подобаються новорічні та різдвяні вінки з вітками хвої, яскравими стрічками та фігурками янголів. Раніше я таке бачив лише у зарубіжних фільмах, а зараз ця мода дійшла й до нас.
Мама завжди готує для святкового столу щось незвичне, небуденне. Я намагаюся не проспати момент приходу нового року під бій курантів. Після останнього удару на вулиці починається феєрверк, який може тривати годину! Кожного року до нас у гості приходять родичі та друзі. Ми веселимося, проводимо різні конкурси, танцюємо, співаємо. Це завжди дуже цікаво, проте я зазвичай рано засинаю. А вранці одразу біжу до ялинки, щоб подивитися, що мені подарували.
Особливо гарно, коли в новорічну ніч стоїть морозна сніжна погода. У вікнах усіх будинків мерехтять різнокольорові вогники. Усі святкують та розважаються. Мабуть, через те, що Новий рік – це загальне свято, відзначати його так захопливо!
Дзвіни́ця Софі́йського собо́ру — дзвіниця собору святої Софії у Києві, пам'ятка української архітектури в стилі українського (козацького) бароко[1][2][3]. Є одним з українських національних символів та символів міста Києва[3][8][9].
Збудована в 1699–1706 роках[5][7] коштом гетьмана Івана Мазепи[1]. Значно перебудовувалась у 1744–1748 роках за проектом Йогана Шеделя, у 1851–1852 роках за проектом єпархіального архітектора Павла Спарро надбудовано четвертий ярус[5]. Вертикальна домінанта Верхнього міста[1]. Складова частина Національного заповідника «Софія Київська»[10].
Занесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527 (в комплексі монастирських споруд Собору Святої Софії)[11]. Є пам'яткою культурної спадщини національного значення, охоронний номер № 1/2[12].
Объяснение:
Ми починаємо готуватися до святкування заздалегідь. Прибираємо у домі, наряджаємо ялинку, прикрашаємо кімнати кульками, гірляндами, красивими іграшками, святковими лампочками, свічками. Мені дуже подобаються новорічні та різдвяні вінки з вітками хвої, яскравими стрічками та фігурками янголів. Раніше я таке бачив лише у зарубіжних фільмах, а зараз ця мода дійшла й до нас.
Мама завжди готує для святкового столу щось незвичне, небуденне. Я намагаюся не проспати момент приходу нового року під бій курантів. Після останнього удару на вулиці починається феєрверк, який може тривати годину! Кожного року до нас у гості приходять родичі та друзі. Ми веселимося, проводимо різні конкурси, танцюємо, співаємо. Це завжди дуже цікаво, проте я зазвичай рано засинаю. А вранці одразу біжу до ялинки, щоб подивитися, що мені подарували.
Особливо гарно, коли в новорічну ніч стоїть морозна сніжна погода. У вікнах усіх будинків мерехтять різнокольорові вогники. Усі святкують та розважаються. Мабуть, через те, що Новий рік – це загальне свято, відзначати його так захопливо!