Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...
Вечір – це незвичайне час доби. Напевно, всі помічали, що навіть думки у людини змінюються з настанням темряви і він стає трохи іншим. З чим же це пов'язано?
Справа в тому, що ввечері люди стають менш агресивними і активними. Вони починають замислюватися про те, як пройшов день. Мені здається, що саме в цей час творчі люди починають творити, наприклад, писати вірші і надаватися прозі, малювати на мольберті. Не можна не зауважити й те, що ввечері людина стає більш чутливим і вразливим. Тому що вдень ми більш загартовані. В денної метушні ніхто не звертає увагу на якісь сентиментальні речі. Вдень всі зайняті роботою навчанням та іншими справами, які повинні закінчитися з настанням вечора.
Ще темний час доби приємно не тільки тим, що в цей час нарешті можна відпочити, але ще й тим, що саме в цей період хочеться мріяти, думати про світле майбутнє і навіть про те, чого ніколи не здійснитися. Тому вечір можна назвати по-справжньому особливим, адже воно не вимагає суєти і будь-яких активних дій. Це час можна присвятити собі чи своїй сім'ї, почитати книгу або подивитися цікавий фільм, тобто зайнятися приємними справами.
Вдень завжди хочеться, щоб час пролетів набагато швидше і дійсно воно пролітає непомітно, а от ввечері, навпаки, хочеться, щоб час зупинився. Особливо приємно дивитися на вечірнє небо, яке осяяне зірками. Всі люди люблять дивитися на зірки, особливе падають, адже завжди можна загадати бажання, сподіваючись, що коли-небудь вона все-таки збудеться , а поки можна просто про це помріяти.
Мені, безумовно, подобається перебувати ввечері на вулиці, коли в селі тільки починає темніти і на власні очі можна побачити, як темне покривало вкриває все навколо. Це неймовірно красиво. Тоді відчувається свіжість і стає прохолодно. Жителі починають ховатися в будинках. Вони накривають на стіл і звуть дітлахів, які так не хочуть йти додому. Птахи, які вдень спали, починають стихати. А ось цвіркунів стає чутно дуже добре. Саме в цей час приємно прогулятися сільськими вуличками. Кругом пахне свіжоскошеною травою, річкою. Думки стають спокійними, а душі запановує спокій. Така ідилія може відбуватися тільки ввечері і нив яке інше час. Мені здається, тільки з приходом темряви люди починають між собою ділитися чимось сокровенним, чого вони не могли повідати днем.
У будь-якому випадку, навіть увечері природа сповнена життя. Вона не вщухає ні на хвилину. Все навкруги дихає, дзюрчить, тому тут не можливо відчути себе самотнім. І це теж приємно усвідомлювати.
Приємно в цю пору дивитися на струмочок або інше водоймище, який увечері вкривається суцільним туманом, але в той же час всі навколо не перестає дзюрчати, де чути голосні звуки, які час від часу видають жаби і, звичайно ж, невгамовні цвіркуни продовжують співати свою знайому мелодію. Птахи хоч і поволі, але на зміну їм приходять летючі миші, які своїми крилами пронизують темне покривало вечора, тим самим порушуючи спокій земних жителів.
Звичайно ж, приємний вечір у будь-який час року, але особливо він незабутній влітку. Коли після виснажливої спеки вечірня прохолода є ніби оазисом серед забутої пустелі. Вітер теж у цей час починає стихати і сонце вже не пече тіло, воно покірно починає ховатися за обрій. Не тільки сонце стає покірним, але вщухають і людські амбіції і все стає на свої місця. І вже практично не чутно ніяких гучних звуків, а це означає, що ніч прийшла на зміну чудового і незабутнього літнього вечора.
Объяснение:
Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...
Вечір – це незвичайне час доби. Напевно, всі помічали, що навіть думки у людини змінюються з настанням темряви і він стає трохи іншим. З чим же це пов'язано?
Справа в тому, що ввечері люди стають менш агресивними і активними. Вони починають замислюватися про те, як пройшов день. Мені здається, що саме в цей час творчі люди починають творити, наприклад, писати вірші і надаватися прозі, малювати на мольберті. Не можна не зауважити й те, що ввечері людина стає більш чутливим і вразливим. Тому що вдень ми більш загартовані. В денної метушні ніхто не звертає увагу на якісь сентиментальні речі. Вдень всі зайняті роботою навчанням та іншими справами, які повинні закінчитися з настанням вечора.
Ще темний час доби приємно не тільки тим, що в цей час нарешті можна відпочити, але ще й тим, що саме в цей період хочеться мріяти, думати про світле майбутнє і навіть про те, чого ніколи не здійснитися. Тому вечір можна назвати по-справжньому особливим, адже воно не вимагає суєти і будь-яких активних дій. Це час можна присвятити собі чи своїй сім'ї, почитати книгу або подивитися цікавий фільм, тобто зайнятися приємними справами.
Вдень завжди хочеться, щоб час пролетів набагато швидше і дійсно воно пролітає непомітно, а от ввечері, навпаки, хочеться, щоб час зупинився. Особливо приємно дивитися на вечірнє небо, яке осяяне зірками. Всі люди люблять дивитися на зірки, особливе падають, адже завжди можна загадати бажання, сподіваючись, що коли-небудь вона все-таки збудеться , а поки можна просто про це помріяти.
Мені, безумовно, подобається перебувати ввечері на вулиці, коли в селі тільки починає темніти і на власні очі можна побачити, як темне покривало вкриває все навколо. Це неймовірно красиво. Тоді відчувається свіжість і стає прохолодно. Жителі починають ховатися в будинках. Вони накривають на стіл і звуть дітлахів, які так не хочуть йти додому. Птахи, які вдень спали, починають стихати. А ось цвіркунів стає чутно дуже добре. Саме в цей час приємно прогулятися сільськими вуличками. Кругом пахне свіжоскошеною травою, річкою. Думки стають спокійними, а душі запановує спокій. Така ідилія може відбуватися тільки ввечері і нив яке інше час. Мені здається, тільки з приходом темряви люди починають між собою ділитися чимось сокровенним, чого вони не могли повідати днем.
У будь-якому випадку, навіть увечері природа сповнена життя. Вона не вщухає ні на хвилину. Все навкруги дихає, дзюрчить, тому тут не можливо відчути себе самотнім. І це теж приємно усвідомлювати.
Приємно в цю пору дивитися на струмочок або інше водоймище, який увечері вкривається суцільним туманом, але в той же час всі навколо не перестає дзюрчати, де чути голосні звуки, які час від часу видають жаби і, звичайно ж, невгамовні цвіркуни продовжують співати свою знайому мелодію. Птахи хоч і поволі, але на зміну їм приходять летючі миші, які своїми крилами пронизують темне покривало вечора, тим самим порушуючи спокій земних жителів.
Звичайно ж, приємний вечір у будь-який час року, але особливо він незабутній влітку. Коли після виснажливої спеки вечірня прохолода є ніби оазисом серед забутої пустелі. Вітер теж у цей час починає стихати і сонце вже не пече тіло, воно покірно починає ховатися за обрій. Не тільки сонце стає покірним, але вщухають і людські амбіції і все стає на свої місця. І вже практично не чутно ніяких гучних звуків, а це означає, що ніч прийшла на зміну чудового і незабутнього літнього вечора.