Зробит морфологічний розбір прикметника і дієслова. нелінивого й добродушного хлопчину полюбила вся громада. Сьогодні борщ у мами вийшов не густим а рідким.
Увійшовши до кімнати Ізольди Сократівни крізь маленькі, майже непомітні дверцята, відвідувач був би приголомшений ще на порозі. Стіни кімнати щільно затуляли східні килими ручної роботи. Яких візерунків тут тільки не було! Око дивували й тішили різнокольорові жар-птиці. Гнучкі діви в шароварах вигиналися в загадковому танку. Дивовижні химерні створіння сходилися в ґерці, а над ними в бірюзовому небі пропливали екзотичні риби з хвостами й плавцями, як у павичів. На підлозі теж лежав килим, у ворсі якого нога тонула трохи не до коліна. По кутках кімнати стояли старовинні крісла з витими поруччями у вигляді змій з роззявленими пащами, а на всю бічну стіну простяглася так звана посудна гірка, що віддалено нагадувала сучасний сервант. Гірка ця була зі справжньої карельської берези, оздоблена пацьорками, і виблискувала дзеркальними задниками, в них відбивалися прим’якшені кольори музейного кришталю й порцеляни. Посеред кімнати, як центр всього цього дива, стояв столик червоного дерева з крученими гнутими ніжками, які прикрашало різьблення у вигляді виноградної лози. На столі тьмяніли два бронзові старовинні свічники у формі атлантів, котрі у своїх могутніх руках, які згодилися б для роботи вантажників на залізниці, тримали товсті свічки з воску вишневого кольору.
Якщо казати про людські чесноти, то відразу ми згадуємо такі якості як чесність,справедливість, вірність, доброта, працьовитість, чуйність, милосердя, щедрість та вічливість. Кожнє з цих якостей є невідємниною рисою порядньої людини. Не може бути людина чесна та зла, або добра та жадібна. На мій погляд, ці риси характеру виховується з дитинсива, коли маленька людина пізнає Світ. Буває дуже прикро, коли зустрічаєш людину на перший погляд охайно вдягнуту та з гарними манерами, а коли починаєш більше спілкуватись , то розумієш, що справжніх людських чеснот в такої людини обмаль. Щоб не стати такою людиною, треба більше прислуховуватись до свого серця, бути мидосердним до людей, навчатись бачити те, на що ми буває не звертаємо уваги, прагнути до людям та тваринам.
Стіни кімнати щільно затуляли східні килими ручної роботи. Яких візерунків тут тільки не було! Око дивували й тішили різнокольорові жар-птиці. Гнучкі діви в шароварах вигиналися в загадковому танку. Дивовижні химерні створіння сходилися в ґерці, а над ними в бірюзовому небі пропливали екзотичні риби з хвостами й плавцями, як у павичів.
На підлозі теж лежав килим, у ворсі якого нога тонула трохи не до коліна. По кутках кімнати стояли старовинні крісла з витими поруччями у вигляді змій з роззявленими пащами, а на всю бічну стіну простяглася так звана посудна гірка, що віддалено нагадувала сучасний сервант. Гірка ця була зі справжньої карельської берези, оздоблена пацьорками, і виблискувала дзеркальними задниками, в них відбивалися прим’якшені кольори музейного кришталю й порцеляни.
Посеред кімнати, як центр всього цього дива, стояв столик червоного дерева з крученими гнутими ніжками, які прикрашало різьблення у вигляді виноградної лози. На столі тьмяніли два бронзові старовинні свічники у формі атлантів, котрі у своїх могутніх руках, які згодилися б для роботи вантажників на залізниці, тримали товсті свічки з воску вишневого кольору.